Це пост написав користувач Sport Club Євгеній Роговченко. Підтримайте автора плюсами та коментарями, а також підписуйтесь на блог «Лід», щоб не пропускати топові тексти про хокей.
***
Починаючи знайомитися з НХЛ на початку 2012 року, я одразу звернув увагу на гравця з незвичної для ліги країни — Анже Копітара зі Словенії, який представляв «Лос-Анджелес». Однак згодом виявилося, що національність — це далеко не найцікавіше в ньому.
Минулий сезон 2025/26 для Копітара став не тільки ювілейним 20-м у светрі «Кінґз» (та в НХЛ загалом), а й останнім у його кар’єрі. Для мене це сентиментальний момент, який асоціюється із закінченням епохи, коли телеканал «Хокей» тільки-но став для мене кнопкою номер один на пульті замість ще одного небіжчика, телеканалу «Футбол».
І йдеться тут не тільки про командні здобутки та індивідуальні звання, а й про особистість словенця, яка стала культовою для каліфорнійської франшизи, ліги та хокею загалом.
Хлопець із півночі Югославії, який перевершив батька
Анже Копітар народився у 1987 році в місті Єсеніце (Югославія, нині Словенія), що поблизу кордону з Австрією та Італією. Невелике 13-тисячне Єсеніце разом зі столицею Любляною вважалося хокейним центром не тільки Словенії, а й колишньої Югославії. Тому не дивно, що Анже народився в хокейній сімʼї: його батько Матьяж тоді якраз був гравцем збірної Югославії (а згодом і Словенії). Тож у Анже не було вибору — вже в 4 роки він взяв ключку до рук та натягнув ковзани. Згодом і його молодший брат Гашпар займеться тим самим.
Анже швидко прогресував та випереджав своїх ровесників, і не тільки за габаритами. Після успіхів на молодіжному рівні Копітар уже в 15 років дебютував у головній лізі Словенії за фарм-клуб Єсеніце — «Кранська Ґора». Юний центральний нападник набрав 4+4 в 11 матчах. Наступного року в чемпіонаті країни взагалі набрав 25 очок (14+11) та успішно виступав за юніорську й молодіжну збірні, що допомогло йому у 16 років перебратися до Швеції.
У перший же сезон словенець розірвав молодіжну лігу Швеції: 49 очок (28+21) у 30 матчах. А вже у 17 років дебютував на дорослому рівні за клуб «Седертельє» з елітного дивізіону цієї країни. Навесні 2005-го Копітар став найкращим бомбардиром юніорського та молодіжного ЧС у других за силою дивізіонах, закинувши дві шайби зокрема й збірній України на рівні U-20 у переможній для Словенії грі (8:2). А згодом дебютав вже й за дорослу збірну у найвищому дивізіоні.
Усе це допомогло уродженцю гірського краю стати одним із найжаданіших проспектів на драфті 2005-го. Того ж року під 1-м номером забрали Сідні Кросбі, а от найвищий пік серед європейців отримав саме Копітар: під 11-м номером його обрав «Лос-Анджелес».
«Він швидко просувався вгору за нашим списком кандидатів на драфт, а потім на драфт-комбайні у Баффало ми ще й поговорили з ним. За мої 30 років роботи у цій сфері це, мабуть, найбільш вражаюча розмова з юнаком. Окрім того, і його габарити справляли сильне враження: Анже був великим, сильним та потужним. Він був зі Словенії, тому ми не знали, чого очікувати, але його англійська була кращою за мою, а ще він розмовляв як тренер. Цей хлопець був просто неймовірно професійним та спокійним», — пояснював свій вибір на драфті Дейв Тейлор, тодішній генеральний менеджер «Кінґз».
Наступний сезон 2005/06 уже задрафтований Копітар провів у статусі одного з провідних гравців «Седертельє», після чого вдруге поспіль поїхав зі збірною Словенії на ЧС. 18-річний талант тоді набрав 9 очок (3+6) у 6 матчах, що було суперрезультатом як для найгіршої команди того ЧС у вищому дивізіоні. Після чого вже вирушив підкорювати НХЛ.
Шлях «Кінґз» до Кубка Стенлі та роль Копітара
Анже вдало провів передсезонку, що дозволило йому дебютувати вже в першій грі регулярки НХЛ, 6 жовтня 2006 року проти «Анагайма» на виїзді. Ця дата стала знаковою не тільки для Анже, а й для всього словенського хокею, адже до цього словенці не грали в НХЛ. Історичний момент Копітар підкреслив двома закинутими шайбами, а в наступному матчі молодий центр 3-ї ланки зробив ще й 3 асисти.
У перших 14 матчах 19-річний хлопець набрав 13 очок, що вже за місяць після дебюту в НХЛ допомогло йому стати центральним нападником першої ланки, сформувавши ударну трійку разом з Александром Фроловим і Майклом Каммаллері. Щоправда, цьому сприяла й травма тодішнього першого центра команди Крейґа Конроя.
Попри вдалий дебют словенця у лізі (20+41), для «Кінґз» цей сезон виявився провальним — команда посіла 14-те (передостаннє) місце в Західній конференції. У наступні два сезони справи були не кращими (15-те і 14-те місця відповідно), однак персонально для Копітара все було добре: близько 70 очок за сезон Анже набирав, за що й удостоївся нашивки з буквою «А» та вперше взяв участь у Матчі всіх зірок у 2008 році.
Наступні сезони для «Кінґз» уже були кращими: команда потрапляла до плей-оф, однак одразу вилітала. Посприяла цьому й травма найкращого бомбардира команди Копітара, який зламав кістку в гомілці наприкінці регулярного чемпіонату проти «Колорадо».
Однак до сезону 2011/12 Копітар уже зміг відновитися, хоч результати регулярки й не вселяли оптимізму каліфорнійцям. «Королі» посіли останнє рятівне 8-ме місце в конференції, ще й до плей-оф команда підходила у статусі передостанньої за результативністю в лізі. Проте мали надійний захист: менше за «Лос-Анджелес» у тій регулярці пропустив лише «Сент-Луїс». Усе завдяки ідеям головного тренера Деррілла Саттера, який прийшов по ходу сезону та навʼязав команді прагматичний і силовий хокей. Сам же Копітар був чи не ідеальним елементом цієї системи — двосторонній центр із пристойними габаритами у вигляді 191 см зросту та 100 кг ваги.
Здавалося, що цього буде замало у 1-му раунді плей-оф проти тоді чинного володаря Президентського кубка та фіналіста минулого Кубка Стенлі — «Ванкувера», з братами Седінами у складі. І дійсно — лише здавалося, адже «Кінґз» закінчили серію на свою користь уже у 5-му матчі. Далі команда із західного узбережжя пройшла «Сент-Луїс» (4:0) та вже неіснуючу франшизу НХЛ з Фінікса (4:1).
А у фіналі Кубка Стенлі був підкорений і «Нью-Джерсі» (4:2), якому не допомогли ні легендарний кіпер Мартін Бродо, ні тоді ще українець Олексій Понікаровський, ні вихованець харківської «Дружби-78» литовець Дайнюс Зубрус. Це принесло організації з міста янголів свій перший Кубок Стенлі, здобуття якого у фіналі почалось з переможної шайби Копітара в овертаймі 1-го матчу серії.
На той момент 24-річному словенцю Копітару підкорилося те, що не підкорилося Вейну Ґрецкі — а саме виграти Кубок Стенлі у якості центра першої ланки «Кінґз» (Ґрецкі провів 8 сезонів у ЛА, одного разу грав у фіналі, де програв). Анже, окрім того, що став найкращим бомбардиром команди в регулярці, поділив це звання в плей-оф із капітаном команди Дастіном Брауном (обидва набрали ідентичні 8+12). Але, окрім них, варто відзначити результативного захисника Дрю Дауті (16 очок у плей-оф) та, звісно, кіпера Джонатана Квіка, який став справжньою зіркою ліги після ігор на виліт. Цікаво, що Квік був обраний на тому ж драфті 2005-го, що й Копітар.
Наступні два сезони теж стали одними з найкращих в історії франшизи. У короткотривалому (через локаут) сезоні 2012/13 команда разом із Копітаром дійшла до фіналу конференції, де поступилася майбутнім володарям Кубка — «Чикаго Блекгоукс». А в наступному «Кінґз» знову завоювали титул, зробивши ці роки найуспішнішими в їхній історії і до сьогодні.
«Мене оточували п’яні словенці протягом усіх цих 14 годин». Як Копітар відзначав виграш Кубка Стенлі із зіркою «Друзів»
Сезон 2011/12 приніс Копітару не тільки його перший Кубок Стенлі, а й зіркового друга — актора Меттью Перрі. Меттью, на відміну від свого кіногероя Чендлера з «Друзів», вболівав не за «Рейнджерс» із Нью-Йорка, а був прихильником саме «Лос-Анджелес Кінґз». Усе завдяки тенісу, яким Перрі займався в юності, через що у 15 років був змушений переїхати з Канади, де виріс, до Лос-Анджелеса (там були кращі умови для розвитку карʼєри), де й прикіпів до «королів».
Актор розповідав в інтерв’ю, що подружився зі словенцем якраз під час серії плей-оф 2011/12, а згодом Копітар і Перрі відсвяткували завоювання трофею вдома в актора, куди Анже й привіз кубок.
— Ось, і він дзвонить мені й каже: «Мій день — наступної суботи, влаштую вечірку в себе вдома». А я йому: «Слухай, давай я влаштую вечірку для тебе у себе вдома». І скидаю йому… У мене з будинку просто чудовий краєвид, тому що, сам розумієш, я ж знімався в «Друзях»…
— Упевнений, ти постійно використовуєш цю фразочку в житті! «Принесіть-но мені найкращий стейк, адже я знімався в «Друзях»!»
— Саме так! «Але рахунок ми розділимо навпіл, тому що я ще й у «Містері Сонце» знімався». Коротше, я відправляю йому фото краєвиду зі свого будинку, і він такий: «О так, давай у тебе!»
— Тобто він привіз Кубок Стенлі до тебе додому?
— Так. І, здається, у нас навіть є фото, де Кубок Стенлі милується краєвидом з мого будинку.
Але це не остання спільна пригода, про яку Перрі розповідав. Згодом актор побував і на весіллі Копітара, яке відбулося на його батьківщині, в Словенії, у липні 2013-го.
«Він зі Словенії. Це так далеко, наскільки взагалі можна забратися — практично Місяць порівняно зі Сполученими Штатами. І у нього було весілля, і я на ньому був. Одразу після того, як вони виграли Кубок Стенлі, Анже мене запитав: «Ти хочеш підняти Кубок над головою?» І я подумав: «О боже, так, так, будь ласка!» А потім, щойно я це зробив, він сказав: «Приїдеш тоді до Словенії на моє весілля?» І тоді я відчув, ніби мусив сказати: «Та ну так, звісно!»
Воно було цікавим… У них там було багато традицій. Весілля тривало близько 14 годин, і мене оточували п’яні словенці протягом усіх цих 14 годин, дуже мало хто з яких розмовляв англійською. Один із його друзів розмовляв англійською чудово, але він був зайнятий весіллям, тому поговорити не було з ким, і я пішов спати о 21:00».
Опісля весілля актор також взяв участь в організованому Копітаром благодійному турнірі з гольфу в словенському місті Блед, який хокеїст уже проводив уже втретє. Після смерті Перрі в жовтні 2023-го Копітар висловив свої співчуття щодо цієї сумної події, а згодом підтримував і благодійний фонд імені свого друга Меттью, який допомагає людям долати залежності.
Спадщина і здобутки
Після найкращого періоду в історії «Кінґз», який тривав з 2011 до 2014 року, настала смутна пора для організації з Лос-Анджелеса. З цього часу «королі» максимум досягали лише 1-го раунду плей-оф, а ще частіше завершували чемпіонат уже після регулярки.
Попри це, статус Копітара не знизився, навіть навпаки. У 2016 році він отримав капітанську нашивку, з якою й виступав до закінчення карʼєри. Так і не зрадивши «Кінґз», яким віддав 20 років, як ніхто більше. Класний кидок, робота корпусом, бачення майданчика та інші скіли допомогли тримати планку у 60± очок у середньому за сезон усі ці роки.
Копітар став рекордсменом франшизи в усіх головних індивідуальних статистичних показниках, окрім рекорду за закинутими шайбами (рекорд у Люка Робітайл, 557 голів, у Копітара 452): кількість зіграних матчів — 1521 гра, кількість результативних передач (асистів) — 864 паси та рекорд за набраними очками, який встановив не так давно (14 березня в матчі проти «Нью-Джерсі», оформивши дубль), обійшов Марселя Діонна (1307 очок) і закінчив згодом свій доробок на позначці 1316 пунктів. Та ще більшість другорядних рекордів, як-от гравець, який закинув найбільше переможних шайб тощо.
Тому для багатьох уболівальників «Лос-Анджелеса» Копі є найкращим гравцем в історії організації, обігнавши багатьох глиб, зокема й самого Вейна Ґрецкі. Адже, окрім атакувальної статистики, цьому сприяла й видатна робота у захисті, що зробило його чи не ідеальним гравцем: гра на вкиданнях (до 58%), вибір позиції, ефективне використання габаритів, нейтралізація лідерів суперника, елітна гра в меншості.
Ось що пише про це спеціалізований ресурс LA Kings Insider: «Він 38-й найкращий бомбардир в історії НХЛ і, можливо, увійшов би і до топ-20, якби його попросили грати по-іншому, в іншій системі (за часів Копітара «Кінґз» були переважно захисною командою). Адже він займався й роботою у захисті».
І тому не дивно, що місяць тому пролунала новина, що «Лос-Анджелес Кінґз» виведе з обігу 11-й номер Анже Копітара та встановить бронзову статую на його честь. Церемонія відбудеться 24 лютого 2027 року перед матчем проти «Монреаля».
Визнання Копітар отримав і за межами Каліфорнії: 5 разів словенець брав участь у Матчі всіх зірок (2008, 2011, 2015, 2018, 2020), а також, попри посередні результати франшизи, отримав чимало індивідуальних нагород від ліги: Приз Леді Бінґ (вручається гравцю, який найкраще поєднує високий рівень гри і джентльменську поведінку) — 2016, 2023, 2025; Приз Френка Дж. Селке (найкращому двосторонньому нападнику) — 2016 і 2018 та Нагороду Марка Мессьє (найкращому лідеру команди) — 2022.
Тут варто згадати й про здобутки за збірну, адже на епоху Анже Копітара припало й найкраще досягнення Словенії — вихід у 1/4 фіналу на Олімпійських іграх 2014 року, де збірна грала під керівництвом батька Анже, Матьяжа. А ще «рисі» за цей час безліч разів грали у найвищому дивізіоні ЧС. Щоправда, Копітар не так часто приїздив на світові першості (усього 4 рази з 8 можливих), але все одно є другим найкращим бомбардиром збірної на цих турнірах (поступаючись лише Томашу Разинґару), маючи в активі 18 очок (8+10).
Благородний чоловік з Єсеніце
Як можна зрозуміти з нагород, попри свій силовий стиль та безкомпромісність до суперників, Анже завжди залишався джентльменом — або ж, як сказали б у нього на батьківщині, Blagoroden moški (що в перекладі означає «Благородний чоловік»).
Копітар отримував аномально малу кількість штрафного часу, брудно грати й провокувати було не в його стилі, що, очевидно, не оцінили б в Аргентині. У 2023 році він установив унікальне досягнення — став першим гравцем в історії ліги з-поміж тих, хто зіграв повний сезон із 82 ігор, проводячи на майданчику в середньому 20 хвилин за гру й отримав всього 4 хвилини штрафу або менше (у Копітара якраз було 4 хвилини), аналогічну кількість штрафного часу отримав і в сезоні 2024/25.
«Це просто відповідає моєму характеру. Я ніколи не був тим, хто постійно підбурює натовп чи лізе в бійки — таким собі «тафгаєм». Я волію, щоб за мене говорила моя гра; мене завжди знали як технічного гравця. Саме так і намагаєшся заявити про себе. Мені подобається бути на льоду, а не на лаві штрафників», — казав Копітар.
Людяність Копі зберігав і поза льодом, що відзначали як партнери, так і суперники, а також люди навколо хокею. Журналістка Дебора Лью, офіційна авторка та репортерка клубу, так його описувала: «Копі — суперзірка. Але він ще й людина. Скромний, простий, сумлінний, уважний і такий, який не був проти побалакати зі звичайним хлопцем, що прибирав лід перед лавою запасних на арені в Лос-Анджелесі».
