Цей пост написаний користувачем Sport Club. Підтримайте автора плюсами та коментарями, щоб він продовжував розкривати унікальних людей, які допомагають Україні у війні.
Від початку повномасштабного вторгнення по всій Україні, і зокрема у Києві, розгорнули роботу безліч гуманітарних міжнародних місій та організацій. Сфери, до яких залучені іноземні спеціалісти, варіюються: надання гуманітарної, медичної, психологічної допомоги, евакуація цивільного населення, відбудова інфраструктури, проведення інструктажів, фіксація військових злочинів рф тощо.
Практично всі учасники клубу, про яких йтиметься у статті, у житті не перетиналися, простягаючи своє коріння з різних куточків світу, а зустрілися саме під час відрядження до столиці та до інших міст нашої країни. Для декого це вперше – працювати у «гарячій точці» з постійно нависаючою загрозою для життя, а у когось за плечима вже є чималий досвід роботи у політично нестабільних регіонах, тих, що потерпають від військових дій чи від природних катаклізмів – від Багамських островів до Філліпін та Палестини.
Свою відраду герої статті знайшли у колись уподобаному ще за юнацьких років виді спорту.
«Як і будь-які гарні ідеї в Ірландії, ідея створення клубу зародилася у пабі»
Вечір за непоодниким келихом пива у компанії друзів та колег в одному з барів міста – звичний для нашого і іноземних народів спосіб спокутування накопичених емоцій наприкінці робочого тижня. «Саме під час одного з таких вечорів, – пригадує ірландець Кіран, – навесні 2024 року у пабі на київському Подолі у крузі колег з гуманітарної сфери зародилася ідея створення першої в історії команди з гельського футболу в Україні».
Не дивно, що задум був навіяний саме ірландською спільнотою. Втім, на заклик у той ж момент або згодом відгукнулися і представники Великобританії, Сполучених Штатів, Австралії, країн Європи, для яких спорт вбачається таким ж екзотичним, як і для нас, українців.
Варто прояснити: прикметник «гельський» можна синонімічно співставити з етнонімом «ірландський» з похибкою задля спрощення. Відомо, що ірландці за компанію з шотландцями, валлійцями, бретонцями та іншими меншими народами утворюють групу кельтских народів, а ірландці та шотландці стосуються її північної підгрупи – «гойдельскої» або ж, саме, «гельської».
Достатньо багато аспектів підбурювали до створення колективу: можливість знову зануритися у рідний для себе вид спорту за тисячі миль від дому; тісніше згуртувати ірландську і не тільки спільноти навколо спортивного дозвілля; залучити і ознайомити самих киян і українців з грою. Хто знає.. Колись, можливо, про засновників переповідатимуть, як про першопрохідців гри на наших теренах (щось на кшталт англійських емігрантів, що розплоджували футбольно-соккерні клуби по обидвох гемісферах планети).
Один з засновників, дублінець Алекс, вже мав досвід ведення колективу з гельского футболу за минулого місця роботи. Це було у Відні, де він встиг заручитися зв’язками з Гельською Атлетичною Асоціацією (GAA), що, власне, курує вид спорту в самій Ірландії і сприяє його поширенню поза островом. Не є відкриттям, що ірландська емігрантська спільнота – одна з найпомітніших і найвпливовіших у світі. Це сприяє тому, що клубами з гельского футболу можуть похизуватися чи не всі інші країни Європи, міста Сполучених Штатів та Канади.. а відтепер і Україна!
Алекс був обраний головою команди і згодом інспірував перетворення колективу на повноцінний клуб з головуючим комітетом, фінансовою звітністю та чітко прописаною структурою. Закрадеться сумнів: чи не є зайвим «бюрократизм» як для команди, що обмежується хіба що грою у «міжсобойчиках» на тренуваннях? Втім, саме такий підхід до ведення клубу і є вимогою ірландської Асоціації для подальшої її підтримки – у фінансовому плані, допомозі з інвентарем, екіпіруванням тощо.
Згаданий комітет, окрім керівника Алекса, налічує: уродженця Бостона американця Чарлі, що керує PR-напрямком (ведення соцмереж, створення медіа); англійка Клем з Манчестера відповідає за ведення відносин з партнерами та спонсорами; Нів, також манкуніанка, відповідальна за фінансову звітність; ірландець Кіран, з Уотерфорда, порається безпосередньо на газоні, вибудовуючи тренувальні стратегії команди. Нижче за статтею двоє з перелічених осіб стануть героями інтерв’ю, де ви зможете дізнатися трохи більше про них, їхню історію потрапляння в Україну і інший життєвий шлях.
За сприянням ірландської компанії Azzuri команда киян отримала свої перші автентичні синьо-білі комплекти форми. Компанія з характерною радше італійською назвою має своє виробництво у місті Уотерфорд, що на півдні Ірландії, і є одним з найпомітніших постачальників спортивного екіпірування на всьому острову.
Окрім форми, обличчя команди представляє також логотип!
По обидва боки емблеми київських «гелів» займають місце герби двох країн – загальновідомі золотава арфа та золотистий тризуб. Поміж національних геральдичних символів гордовито стримить архангел Михаїл, що уособлює герб столиці та у даній композиції тримає варту на підступах столичних Золотих Воріт. «Обтинає» коло логотипу плетіння з характерним для України орнаментом на фоні.
У клубі діє система членських річних внесків – щось на кшталт річної підписки на улюблений стрімінговий сервіс – за рахунок яких частково можливо покрити оплату за оренду тренувальних полів, придбання спортивного інвентарю, форми тощо. Досить цікава альтернатива тому, як в наших аматорських кругах більш поширеним є підхід «скидатися» грошима по факту наявних витрат. Для іноземців пропонують долучитися внеском сумою у декілька десятків євро на рік, а для українців, що досить демократично, діє принцип «плати, якщо можеш, і скільки забажаєш».
Звісно, що спортивне дозвілля не замінило традиційні посиденьки у пабах, а радше доповнило їх. «Найгарячішим» сезоном, аби вихиляти келих «Гінесса» вважається літній період, оскільки у період червня-липня проходять заключні етапи Всеірландського чемпіонату з футболу. І, звісно, ніхто не забуває про третій тайм після виснажливих тренувань!
Перейдемо до наріжного питання : що таке цей гельський футбол?
«Мабуть, Дієго Марадонна – найкращий гравець в історії гельского футболу!»
Такий іронічний зміст має найзаплюсованніший коментар під першим відео, що випаде вам після пошуку «gaelic football» у YouTube. «Цей спорт був задуманий таким чином, щоб порушити всі можливі правила з інших видів спорту», – резюмується у наступному популярному коментарі, з яким неможливо не погодитися.
З першого погляду дійство, що відбувається на звичному нашому оку прямокутному трав’яному майданчику, може здатися за карнавал різних видів спорту. Є гіпотеза, що ірландці, які століттями перебували під гнітом британської корони, вирішили на зло англійцям не підступатися поширенню соккеру, натомість перекроїти всі можливі його правила. Тим, хто готовий далі вслід за текстом звільнитися від путів скептицизму до ірландської забави, запропоную побіжний і стислий виклад деяких правил гельського футболу.
Отже, за що можна зачепитися у схожості з «класичним» англійським варіантом футболу. Полем? За прямокутною формою – так. Але гельський футбол потребує більший простір для гри – приблизно по 20 метрів в довжину та ширину більше, ніж у соккері (це 130-145м у довжину та 80-90м). Себто, умовному «Стемфорд Брідж» прийняти гру гельського футболу було б не до снаги. А от на дублінському «Крок Парку», на якому традиційно відбуваються півфінальні та фінальні ігри гельського чемпіонату, спокійно та з пристойним запасом проходили би англійські забави з шкіряним м’ячем.
Кожна команда з ірландського футболу виставляє по 15 гравців на поле: 14 польових та одного воротаря. Тут теж збігу з англійцями не відбулося, втім щільність гравців на клаптик поля десь порівно скомпенсована.
В виду інтенсивної фізичної навантаженості та виключно аматорської природи ірландського футболу матчі граються протягом коротшого відрізку – 2 тайми по 35 хвилин.
Пробиття ногою по м’ячу у Н-подібні ворота, що розташовані на протилежних лицьових лініях поля, є єдиним способом заробітку очків у гельскому футболі. Для фанатів регбі та американського футболу можуть здатися надзвичайно знайомими, але спільного не багато: у наведених видах спорту пробиття по воротах використовуються лише за умови одержання додаткових пунктів після приземлення/спроби/тачдауну.
Варіантів є два: можна пробити під перекладину прямісінько у сітку воріт, за що команда винагороджується відразу трьома очками – це називається «голом», є нагорода і за влучання у площину вище воріт та поміж подовжених стійок – за це дається один заліковий пункт. Втім, на рахунку очки відображаються не зведені докупи, а прописані окремо :
До прикладу, Kerry (3-15) перемогли Dublin (2-17) – господарі заробили сумарно 24 очки проти 23 очків гостів, забивши три голи (9 очків) і 15 разів вразивши ворота по одному пункту.
Класичний гол у виконанні Оуена Малігана, форварда графства Тірон, у фіналі 2005 року
Один пункт, зароблений графством Кері у фіналі цього року – після якої ж ефектної перепасовки!
Голи, за які отримують 3 очки, звісно, цінніші, але вони трапляються набагато рідше (якщо, взагалі, трапляються протягом поєдинку). Загалом команди відштовхуются від стратегії накопичення очок радше по одному, пробиваючи більш віддалено, за межами карного майданчика, де не зосереджена вся оборонна міць протилежної команди, і лише за виняткової можливості при прогалинах у захисті опонента пробують наблизитися впритул до воріт і спрямувати овального ударом повз голкіпера команди.
Воротар у цьому виді спорту може не мати бодай жодної нагоди проявити себе протягом поєдинку за відсутності навіть і кількох ударів у площину прямокутних воріт. Втім, коли такі моменти випадають на його долю – його звитяги і порятунки завжди вирішуватимуть долю поєдинку.
Більшість, хто познайомився із гельським футболом у ролі гравця або ж глядача, одностайно відзначають широку свободу дій як позитивну, відмінну рису. Ви можете віддати передачу рукою (з нюансом, що ви маєте тримати м’яч у одній руці, а вибивати його іншою, щось на кшталт волейбольної подачі з-під низу), а коли треба перемістити м’яч на більшу дистанцію – можете вдарити його ногою, попередньо випустивши з рук. Якщо м’яч на газоні, ви можете його по траві буцнути далі або ж відразу підняти і оволодіти повноцінно (піднімати м’яч напряму руками заборонено, натомість спочатку ви маєте підбити його ногою до рук). Сам ігровий снаряд дещо важчий за соккерний – 480-500 грамів.
Гра передбачає санкції за порушення правил, є жовті та червоні картки, що діють за звичним алгоритмом. Гравець може заробити 11-метровий удар у разі порушення правил у карному майданчику, який реалізується ударом ногою по м’ячу. Якщо фол було здійснено у межах будь-якої іншої ділянки поля, команда винагороджується штрафним ударом. Далі стоятиме вибір розіграшу в залежності від дистанції: пробити з точки прямісінько по воротах або ж розіграти м’яч передачею.
Гельський футбол є дещо жорсткішим, порівняно з британським варіантом, але точно далеким від того ж повноконтактного регбі. Заохочується контакт плече в плече, поштовхи опонента під час боротьби за спірний м’яч, боротьба та спроба вибивання м’яча з рук противника.
Чудернацьким є правило ведення м’яча: гравець може вільно бігти зі снарядом у руках, але на кожен четвертий крок має його чи підбити ногою у стилі чеканки чи вдарити об землю (ви можете як чергувати, як лише набивати ногою, проте «баскетбольну» опцію не можна використовувати двічі поспіль).
Так, для пояснення правил варто було б створити окрему статтю, у якій структурованіше були б пояснені і розтлумачені всі можливі ігрові епізоди. За наявності активності і фідбеку від користувачів «Трибуни» такий матеріал, обіцяю, не за горами! Я ж спробував побіжно і з деякою дотепністю пройтися по найяскравіших особливостях правил гри, що у свій час запалили мій інтерес до неї.
Гельський футбол виник і формувався наприкінці 19-го століття, є найпопулярнішим видом спорту країни. Пройшло вже більше століття, а гра не нараховує жодного професіонала – виключно аматори, що викликає неабиякий привід для гордості серед вітчизняних вболівальників. Ба більше, ірландці противляться дискусіям щодо теоретичного переходу до професіоналізму, оскільки це може погубити той об’єднувальний та братерський дух, що пропагувався з перших днів існування гри. Не даремно вся Ірландія об’єданана навколо спорту, включно з графствами Північної Ірландії (Ольстеру), а не лише республіканська її частина.
«Керрі» та цьогорічниий трофей ім. Sam Maguire – 39-й за всю історію клубу!
Гравці можуть бути залучені до виступів за клуби, так і бути обраними до збірних своїх county – графств (у рамках нашого адміністративного поділу це відповідник районам областей). Саме виступи за графства і турніри, що проводяться поміж ними, є найпрестижнішими. Заповітна мрія кожного ірландського хлопчака – колись потримати за вуха трофей імені Сема Магуаєра, що здобувають збірні графств за перемогу у Всеірландському чемпіонаті з футболу (All-Ireland Football Championship).
Київські гели грають у зменшений формат гельского футболу, оскільки до потрібних мінімальних 30 відвідувачів тренувань ще далеченько. Орендується будь-яке поле для гри у міні-футбол, а ціль гри спрощується до забиття голів лише у прямокутні ворота.
Charlie, Public Relations Officer
«Це довга історія, однак я вперше ступив на українську землю у серпні 2021 року. Я приїхав саме на День Незалежності України, що вже зараз, з оглядом на минуле, вбачається, як деяка призвістка для мене. Я працював тут вчителем англійської мови у приватній школі – під час пандемії я сидів вдома у Бостоні і отримав пропозицію роботи у Києві, не знаючи взагалі нічого про місто чи Україну в цілому, але згодом захопився навколишьною красою свого нового місця перебування.
Протягом шести місяців я залишався у столиці і покинув країну 24 січня 2022 року (ми всі знали тоді, що повномасштабне вторгнення відбудеться, питання полягало у тому – коли саме?). За ці півроку я полюбив тамтешніх людей і культуру, і покидання цієї країни розбивало мої серце на друзки. Я знав, що однієї пори я повернуся, питання полягало у тому, чи ще буде така можливість.
Переносимося відразу до 2023 року. Я знову подаюся на роботу в Україні. Взагалі на будь-яку, аби лише мати виправдання перед власною сім’єю, чому мені потрібно їхати у країну, у якій зараз триває війна. І я знайшов вакансію, яка ідеально стикалася з моїми навичками і компентенцією – в American Cultural Centre, тут, у Києві. І це спрацювало! Я повернувся назад у Київ (про що сім’я дізналася лише тоді, коли вже я власне був в українській столиці). Здебільшого я найчастіше провожу різні розмовні клуби в американському центрі – але також і модерую різні панельні дискусії і допомогаю персоналу з онлайн контентом. Класичний робітник-універсал.
Розказуючи про київських гелів, то моє залучення до цього колективу вперше трапилося під час подорожі Албанією у вересні 2023 року, якраз напередодні мого повернення в Україну. Ми з другом у той час були захоплені пішим туризмом у Албанських Альпах. Там познайомилися з вельми приємною ірландською парочкою, майбутнім керівником клубу Алексом та його другою половинкою Робін. Я досить швидко дізнався про те, що Алекс, виявляється, також має їхати до України, куди відправляє працювати його компанія. З цього наша раптова дружба, що триває і до сих пір, спалахнула.
Спершу між нами були хіхоньки і випивки, поки минулого літа Алекс не поділився зі мною своєю ідеєю з започаткуванням команди з гельского футбола – тут, у Києві. Я, щоправда, нічогісінько не знав про цей вид спорту. Довелося звернутися до мого ірландського друга, щоб той розклав по полицях, що до чого, і у наступний момент я вже потрапив до списку керівного персоналу клубу! Я зрозумів, що був би вдалою кандидатурою для коммунікаційника команди. Номінально у моєму розпоряджені соціальні мережі клубу, але ще декілька осіб мають до них доступ, і час від часу кожен з нас колись публікує певний допис.
Щиро кажучи, мені до вподоби дух цього колективу. Для мене заснування клубу в Україні вбачається знаком чи певною дією супротиву на фоні того, коли Росія активно намагається вбивати нас. Ми стоїмо за цінності, які Росія так ненавидить: інклюзивність, доступність, різноманітність, любов до свободи. В деякій мірі я вважаю Ірландія та Україна мають багато спільного: спільний історичний досвід поневолених під чужою владою, зазнання репресій і утисків культури, мови більшим сусідом.
Сам я американець, з маленького містечка на північ від Бостона. Моє походження має ірландське коріння, але чесно визнаю, що перебувати у команді з гельского футболу – це найбільш ірландська справа, яку мені доводилося мати у житті (на пару з моїми щорічними літніми сонячними опіками)».
Найбільш вподобане місце: «У Києві – це Пуща Водиця. Я люблю трамвайний шлях до неї з Контрактової площі!»
Відмінності і схожості твого народу і українців, що ти спостеріг? «Спільна в нас трудова етика – щоправда, не знаю, чи це добре, чи погано. А різниця – у довжині підписів в інстаграмі під світлинами».
Kieran, Coaching Officer
«Почнемо оповідь з того, що сам я з Ірландії, але, вважайте, майже не бував там впродовж всього мого дорослого життя. Я покинув острів в 21 рік, аби вивчитися на інженера у Шотландії і відразу ж після отримання диплому відбув на Філіппіни у якості волонтера компанії NGO, де ми займалися спорудженням будинків для постраждалих у наслідок тайфуну. Це був той досвід, набувши який, я збагнув практичну важливість моєї професії. Це вмотивувало мене спрямувати своє кар’єрне русло і надалі саме у гуманітарному напрямку.
Отож, я працював інженером у гуманітарній сфері за останні 9 чи 10 років у таких місцях, як Філіппіни, Мікронезія, Мексика, Багамські острови, а тепер і в Україні. Причини, чому я працював у тій чи іншій країні, в дечому схожі. Я це вбачаю, як певну місію, і вірю, що це чи не найправильніша річ, якою може займатися людина на моєму місці і з моїми навичками, сприяти досягненню цілей цієї місії.
Я співпрацюю з Міжнародною Організацією з міграції (МОМ), що є частиною системи ООН, і моя команда залучена в спорудженні житлових будинків для подальшого перманентного проживання для внутрішньо переміщених осіб. До прикладу, наразі ми відновлюємо багатоповерхові житлові будинки у містах на північ від Києва, що постраждали під час запеклих боїв та російської окупації, яка була на початку війни: Гостомелі, Ірпені та Бучі.
Деякі з житлових споруд зазнали масштабних структурних руйнувань і збитків від вогню під час обстрілів. Один з будинків був настільки критично пошкоджений, що довелося його зносити і на місці будувати нову 10-поверхівку. Особисто я керую командою конструкторів-супервайзерів, що стежить за станом будівництва, архітектурою та дизайном , вчасністю поставок будівельних матеріалів».
Найбільш вподобане місце : «Гадаю, Труханів острів у Києві, оскільки нагадує рідне місто Вотерфорд, від якого за декілька хвилин на авто можна потрапити до моря».
Відмінності і схожості твого народу і українців, що ти спостеріг? «Ірландці завжди зрозуміють боротьбу українців, оскільки ми мали схоже минуле під гнітом корони імперії. А щодо відмінностей – чи їх взагалі варто шукати нашим народам?»
William, один з засновників клубу, автор логотипу, що тимчасово повісив бутси на цвях після травми
«Я родом з Сookstown, що у графстві Тірон на півночі Ірландії, мені 32 роки і я живу в Україні з січня 2023 року. Спочатку були взаємини з Києвом на декілька тижнів, потім рік у Харкові, а тепер, повернувшись, проживаю у столиці. За цей час побував щонайменше у половині областей України: деякі відвідав в зв’язку з волонтерською роботою, інші – з власного бажання подорожувати. Серед відвіданих мною місць є, до прикладу, Тарасова гора у Каневі, де я мав змогу віддати шану відомому поету Тарасу Григоровичу. Подорож країною не могла обійтися без куштування всіх можливих локальних делікатесів. Моїми фаворитами були бограч з Ворохти Івано-Франківської області, що з невеличким запасом випереджає полтавські галушки.
Я – великий шанувальник української літератури. Моїм першим знайомством з нею була стара радянська книжка з паралельним перекладом українською та англійською мовами вибраних віршів Тараса Шевченка. Якось мій друг у Харкові порадив мені почитати дещо з Сергія Жадана, аби ментально поріднитися з містом. Втім, єдине, що я спромігся знайти англійською мовою – це був роман «Інтернат». Щойно завершивши цей твір, наступною ж миттєвостю я замовив ще дещо з його творчості, зокрема поезію, що потрапила у мої руки дорогою з Польщі.
Це все стихійно переросло у ситуацію, коли я без роздумів купляв будь-яку книгу українського автора, що мав англійський переклад. Що дивно, більшість українських книг я маю змогу придбати лише вдома, у Ірландії, оскільки на українському книжковому ринку переклади вітчизняних авторів іноземною мовою – рідкість.
На поточний час я встиг прочитати декілька творів Жадана («Месопотомія» – це абсолютний шедевр), Андрія Куркова («Смерть та Пінгвін» та його сіквел – це два чи не найкращі приклади чорного гумору, з якими я мав справу у літературі) та Оксани Забужко. З класики я знайомий з багатьма творами Шевченка, Лесі Українки і наразі в активному пошуці творів Франка та Котляревського («Енеїди»), перекладених англійською.
Я – волонтер і загалом займаюся різноманітною та нагальною роботою. Коли я був у Харкові, брався за різні справи: від перевезення гуманітраної допомоги до евакуації населення. Я багато працював на Донеччині, де допомогав з логістикою у межах області, також був залучений у евакуаційних заходах в Херсоні і області після підриву Каховської ГЕС. Наразі моя праця зосереджена здебільшого на координації інших волонтерів, встановлення їхього зв’язку з відповідальними особами з війська. Також ситуативно допомогаю з транспортними засобами та виробництвом дронів».
————————
Дякую за увагу, вона вам мала знадобитися при прочитанні матеріалу такого розміру! У коментарях ви можете поставити питання з приводу гельского футболу або діяльності команди. До речі, якщо ви киянин і хочете спробувати себе у новому амплуа, то команда чекає вас на тренуваннях щопонеділка! Вітаються і хлопці, і дівчата, і знавці англійської мови, і хто не стрибне вище «The capital of Great Britain..». За детальною інформацією можете завітати до соціальних мереж команди або ж залишити відгук про вашу зацікавленість тут, під матеріалом.
Telegram – t.me/uagaelic
