За останні роки уряд було переформатовано кілька разів, одним із небагатьох, хто зберіг свою посаду, був Матвій Бідний. Майже рік він очолював міністерство молоді та спорту в якості виконувача обов’язків, а після цього став міністром.
Бідний активно промотує реформу галузі. За його словами, зміни уже торкнулись багатьох сфер, однак новий базовий закон про спорт досі не прийнято.
Про це, а також про боротьбу з поверненням росіян, фінансування спортсменів, а також багато іншого міністр розповів в інтерв’ю головному редактору Sport Club Олегу Щербакову.
– Чи є у вас, як у міністра, який працював із трьома прем’єрами, відчуття, що у вищого керівництва держави є розуміння, наскільки важливо зараз підтримувати спорт і залишати його активним в умовах війни?
– Нам щастить із керманичами, в першу чергу президент дуже активно підтримує спорт і приділяє цьому велику увагу.
Буде абсолютно неправильно сказати, що спорт під час війни не на часі. Для президента абсолютно точно, особливо все, що стосується дитячого, масового спорту та і спорту вищих досягнень.
Так само і наші прем’єр-міністри всі займалися і займаються спортом, вони також розуміють важливість цього напрямку.
Хоча звичайно, коли ми говоримо про підготовку до зими, про стан критичної інфраструктури, енергетику, складно конкурувати за фокус уваги.
Але повторюся, нам гріх жалітися, ми завжди з увагою прем’єр-міністрів, з якими я мав і маю честь працювати.
– Нещодавно прем’єр-міністр Сергій Корецький заявив, що після аудиту державних фінансів було знайдено 70 млрд гривень на оборонний сектор. Чи не постраждав у цій історії спорт?
– Ні, спорт в цій історії не постраждав і, на щастя, ми поки що йдемо без секвестрів. Сподіваюся, так і пройде весь рік. І збережуться всі видатки на наступний рік. Вони передбачені майже в тому самому обсязі, як і цього року. Звісно, цього абсолютно недостатньо. Але в умовах, коли ми маємо величезний дефіцит бюджету, розраховувати на зростання складно.
Тому з точки зору забезпечення бюджетного фінансування все йде по плану, вся підготовка національних збірних здійснюється, все необхідне закуповується і фінансується. І тут система працює як годинник. Хоча дефіцит ми всі відчуваємо не тільки у спорті, а й в усіх галузях життя. Звісно, брак інфраструктури, яка, окрім того, що не відновлюється, вона ще й руйнується постійно. Брак ресурсів на підготовку, хотілося би завжди мати більше можливостей і хотілося би більші зарплати для наших спортсменів і тренерів. Але маємо пройти ці випробування війною, і потім будемо шукати джерела вже для зростання.
«Зрозуміло, що новий закон буде виглядати як певний компроміс»
– Коли ви майже три роки тому стали виконувачем обов’язків міністра, однією з основних тем була реформа спорту. Здається, люди зараз краще розуміють, про які саме зміни йшлось. Втім, давайте підсумуємо. Реформа – це лише про новий закон про спорт чи щось більше?
–- Це більше. Це поведінкові зміни. Вони не можуть пройти лише через прийняття закону, який має одразу вступити в силу. Ми весь цей час рухаємо нашу основну законодавчу ініціативу, законопроект зареєстровано, його підписали більше 30 народних депутатів. Крім цього базового законопроекту, потрібні зміни і в податковий, і в бюджетний кодекси.
Ми спілкуємось з громадами, з федераціями, реалізовуємо пілотні проекти. І так, ми бачимо поступовий зсув у свідомості людей.
Як ви самі зазначили, всі вже більш-менш розібралися, в чому полягає суть реформи, бо вона глибша, аніж просто щось поміняти місцями, вигадати нові структури чи записати в закон клуби.
Ми говоримо про те, що люди мають взяти на себе певну відповідальність і отримати інструменти і можливості, щоб реалізувати таку відповідальність.
За результатами досліджень, більше 70% громадян відчувають сильні патерналістські настрої, тобто вони вважають, що держава повинна надавати максимум безкоштовних послуг. Звідси і популістичний закид, що спорт має бути безкоштовним. Так він не безкоштовний, просто треба, щоб громадяни усвідомили, що за це вони вже заплатили через свої податки. І те, що їм подається як безкоштовно, створюється за їхні гроші. І це щось є дуже неякісним.
Тому потрібно переформатувати роботу, взяти відповідальність на себе, самим організовувати спортивні клуби, домогтися, щоб вони отримували підтримку з місцевих бюджетів.
Так, коли ми приходимо з такими закликами, то, м’яко кажучи, не завжди зустрічаємо розуміння. Але поступово ми все ж таки намагаємося переконати в громадах, щоб вони створювали умови, щоб вони спробували заохотити створити такі спортивні клуби.
Одним із прикладів, як це працює, є ветеранський рух. Ветерани дуже активні, вони готові об’єднуватися, відстоювати свої права, вони завжди знаходять можливості – тут фінансування, тут тренуватися. Ми поступово переходимо до цієї моделі, і я впевнений, що ми до неї прийдемо.
– Що зміниться в роботі федерацій?
– Ми рухаємось в напрямку збільшення їхньої автономії, передачі їм більшої відповідальності. Хоча багато років у нас тривав так званий експеримент з федераціями, коли їм надавалось більше повноважень. Це була не абсолютна автономія, але все ж більше самостійності, менше бюрократії. Але і відповідальність. І зараз ми не бачимо черги серед організацій, які готові взяти на себе цю відповідальність.
Декому дуже зручно користуватися міністерством, «Укрспортзабезпеченням», як таким виїзним офісом, не беручи на себе відповідальність.
В більшості федерацій поки що немає навіть розрахункових рахунків. Тобто вони взагалі не створені, щоб функціонувати поза регулюванням міністерства. І тут також працюємо з федераціями. Думаю, що вже наступного року ми поговоримо з донорськими організаціями, які би могли запровадити програми навчання, розвитку для спортивних функціонерів.
– Коли реформу буде завершено?
– Я не думаю, що ми з командою за нашу каденцію прийдемо в точку, коли ми могли би сказати, що ми реформу завершили. І навряд чи така точка колись буде, тому що все трансформується, зокрема і спорт, суспільні відносини. Але рух у цьому напрямку є очевидним.
Я впевнений, що ми завершимо роботу над профільним законом, який дасть ще більше поле, щоб у тих, хто прийде за нами, було більше інструментів заохочувати активну громадянську участь у спорті, створення федерацій як організацій, не як удільних князівств для кількох людей, в яких є печатка і бланки, як сьогодні буває.
– І можливість представляти країну на міжнародній арені.
– Так, і мандат від міжнародної федерації, яким вони подекуди зловживають.
– Практичним кроком мало б стати прийняття закону. Але таке враження, що все трохи забуксувало. Ми ж знаємо, що Верховна Рада може інколи прийняти закон за один день. Чому пауза з законом про спорт?
– Я би не сказав, що воно буксується. Це базовий закон. Такі закони не приймаються дуже швидко. Хоча є закони, які за нашу каденцію залетіли достатньо швидко. Наприклад, Закон про науково-методичне забезпечення спорту, Закон про оренду державного комунального майна – за яким спрощується оренда спортивної інфраструктури.
А це базовий закон, який регулює систему взаємовідносин всіх стейкхолдерів в нашій країні. Це складна аналітична робота. Ми ж розуміємо, що є певне несприйняття спільноти. Якщо ми не проведемо правильну модерацію цього процесу, щоб знайшлась критична маса послідовників, закон не запрацює. Не може норма працювати всупереч волі і розумінню, і сприйняттю суспільства.
Мій заступник Сергій Тимофеєв провів колосальну роботу, об’їхав фактично всю Україну з презентаціями, з дискусіями. Після кожної такої поїздки ми передивлялися пропозиції і вносили зміни. Кілька разів я презентував на різних рівнях – і для народних депутатів, і для представників галузі. Такий великий базовий законопроект не може бути прийнятий всупереч всьому, через коліно. Зараз нам залишилось пройти профільний комітет Верховної Ради. Ми готуємось до його захисту, тому що є запитання у народних депутатів. Ми знаємо, що депутати мають різні точки зору з цього приводу. Деяким законопроект категорично не подобається.
– Кому?
– Я б не хотів називати прізвища. Бо не полишаю надії переконати народних обранців. Але є ті, хто має консервативний світогляд, звикли працювати за старими патернами – очолювати федерації та державні установи. Вони ці зміни не розуміють.
– Чи відчуваєте ви, що є якийсь центр протидії прийняттю цього закону? Чи це виключно персональні історії?
– Можемо логічно подумати. Закон пропонує впровадження системи Good Governance, тобто системи стримувань і противаг в системі федерацій.
Чи зацікавлений президент федерації, який має абсолютну владу в організації? Хай ця організація трошки менш розвинена, хай в неї не йдуть найкращі, але ти єдиний представник від країни на міжнародному рівні.
І от ти, як президент федерації, чи зацікавлений допускати до влади неприємних тобі людей з іноді різними поглядами? Відповідь очевидна.
Чи законопроектом пропонується обмежити термін перебування на вищих керівних посадах федерації, як це зроблено в усіх міжнародних спортивних організаціях, починаючи з Міжнародного олімпійського комітету, двома термінами по п’ять років максимально. Чи зацікавлені президенти федерації, які подекуди перебувають вже по більше ніж 20 років на своїх посадах, в таких обмеженнях?
Законопроектом передбачається обмеження на обіймання керівних посад у федерації політичним діячам і використання своєї посади в федерації з цілями політичної агітації. Чи зацікавлені представники влади, які перебувають на вищих керівних посадах федерацій, в таких змінах?
Відповіді очевидні.
– Ви зараз говорите так, що я не бачу можливості переконати депутатів прийняти цей закон і досягнути консенсусу в підтримку законопроекту хоча б не тотального, але просто більшості.
– Ми вже зайшли достатньо далеко, ніхто не доходив до того, щоб оформити такий законопроект і пройти всі комітети, окрім профільного.
Зрозуміло, що закон буде виглядати як певний компроміс. Але все одно цей документ має розширити поле можливостей для поступового руху.
Давайте також говорити про громади, про роботу на базовому рівні, про спортивні клуби. Сьогодні на дитячо-юнацькі спортивні школи виділяється 6,4 млрд гривень на рік. І вони повністю висять на місцевих бюджетах.
Ми розуміємо, що в органах місцевого самоврядування представлені впливові люди, які мають зв’язки з депутатами-мажоритарниками. Ми до них приходимо і кажемо: «Послухайте, те, чим ви зараз займаєтесь, неефективне». Ми не кажемо вам прибирати дитячо-юнацькі спортивні школи, але ви можете дати можливості для громадських організацій. Дайте гроші людям, щоб вони реалізовували свої ініціативи. Вони ж це і так роблять.
У нас багато керівників вважають, що це їхні гроші. І вони думають: «Я маю дати, але не буду контролювати? І не можу призначити чи звільнити когось? Чи я не можу домовитися, щоб дитину взяли поза чергою?»
Що вони транслюють своїм мажоритарникам? Вони спотворюють картину, скрізь кричать, що ми будемо закривати ДЮСШ, що зовсім не так. Всі згадки про ДЮСШ залишаються в законопроекті. Але все одно чинять спротив, що не потрібно нічого міняти. Мовляв, дайте більше грошей, відійдіть, а ми тут на місцях розберемося. Але що в цих школах займається лише 6-8% усіх школярів, ніхто не говорить.
А де ж займаються інші? Бо зрозуміло, що це значно більше дітей. І ніякої підтримки для організацій, де вони займаються, ми не можемо надавати, бо це не передбачено чинним законодавством.
– У вас є відчуття, що цей закон все ж буде прийнято?
– Так, я в це вірю.
«Подекуди бачимо небажання, невміння тренерів використовувати здобутки сучасної науки у спорті для процесу тренування і відновлення»
– На початку 2026 року у сферу управління Мінмолодьспорту було передано три профільні спортивні ЗВО і тепер в планах збудувати єдину координовану систему спортивної освіти й науки. На якій стадії зараз зміни в спортивній освіті?
– Це літо ми провели в аналітичній роботі щодо кадрового забезпечення в освіті. Раніше ніхто не займався питанням кадрової політики, ніхто не формував державне замовлення в нашій галузі. Ніхто не аналізував, які потрібні фахівці, якими навичками вони мають володіти. У цьому міністерстві не було жодної особи, яка збирала ці дані, і ми якимось чином взаємодіяли з нашими закладами вищої освіти. Це страшно, коли освіта починає діяти автономно навіть від замовника і від ринку.
Тоді ринок живе сам по собі – спортивні клуби, національні збірні. А заклади освіти живуть лише заради самозабезпечення.
В сферу йшов працювати мінімальний відсоток випускників закладів. Ми зібрали робочу групу, куди залучили представників наукової, освітньої, фітнес-спільноти, національних збірних команд, національних федерацій, реабілітаційних інституцій, таких як Superhumans. І напрацьовуємо абсолютно нове бачення системи освіти в галузі.
З асоціацією роботодавців ми підняли європейську освітню рамку кваліфікації. І побачили дуже дивні штуки, що певні напрямки освіти, які у нас представлені у вигляді довгих програм – бакалаврату чи магістратури – в Європі мають зовсім інший вигляд. Це короткі програми, навіть не бакалаврат. Я не кажу, що ми маємо скасувати вищу освіту для фахівців, для наших тренерів. Але у рамках євроінтеграції, якщо ми не переформатуємо наші підходи, то нас потім поставлять перед фактом при вступі до Європейського Союзу. І ми будемо до цього не готові.
Я радий, що ми порозумілися з колективом Національний університет фізичного виховання і спорту. В університеті відбулись декілька перевірок, і вони самі бачать, що потрібні зміни. Вчена рада звернулась до нас із проханням або скасувати, або відтермінувати вибори ректора, тому що поки що складно сказати, які будуть вимоги до керівника. Ми призначили Олександра Москаленка виконувачем обов’язків ректора, він досвідчений спортивний менеджер, багато років керує фаховим олімпійським коледжем. І я переконаний, що він зможе забезпечити господарську складову.
У нас дуже великі виклики перед зимою, ми маємо для студентів зробити дуже багато, починаючи від гуртожитків, які були напівзруйновані, і минулого року там порвало опалення. Нещодавно Мінмолодьспорту виділило 3,5 млн грн на поточний ремонт гуртожитків. Ми очікуємо, що ці ресурси будуть використані ефективно для створення сучасного, безбар’єрного та комфортного середовища для молоді. Нарешті у студентів буде їдальня, ми забезпечимо їм доступ в в фітнес-центр, басейн.
Також працюємо над створенням воєнної кафедри у Київському і Львівському університетах.
– Міністерство розповідало про перезапуск роботи з комплексними науковими групами (КНГ). В якому стані спортивна наука зараз?
– На жаль, ми дуже сильно відстали у цьому напрямку. Ми відновили роботу комплексних наукових груп. І бачимо – там, де тренери працюють з науковцями, є результат. Зокрема, у греко-римській боротьбі Володимир Шацьких постійно працює з науковими інститутами. Є результати в веслуванні на каное – там дуже щільна взаємодія з комплексною науковою групою.
А подекуди бачимо небажання, невміння тренерів використовувати здобутки сучасної науки у спорті для процесу тренування і відновлення. І нам доводиться їх переконувати.
– В 2025 році було створено науковий парк Olympic Lab. Заявлялось, що в планах зібрати в одну систему спортивну науку, медицину, профільні університети.
– Ми нещодавно залучили в Olympic Lab позабюджетні кошти. Закупили кілька комплектів сучасного обладнання для щоденного контролю. Створили електронну систему, яка відслідковує показники і створює методичні рекомендації.
В центрі спортивної медицини, яка є частиною Olympic Lab, теж все змінилося. Наші спортсмени можуть туди прийти, отримати поради для тренувань та відновлення.
І насправді, якщо говорити про спорт вищих досягнень, ми на це робимо дуже велику ставку. Бо де є фахівці, де є сучасні методики, є і результат. А де всі тренуються за методикою ще наших дідів – бери побільше, кидай подалі – воно так вже не працює.
– Одна із найбільших криз під час вашої роботи міністром – ситуація з виборами ректора Київського університету. Чи здається вам, що цю кризу подолано?
– Я сподіваюсь, що подолано. Зважаючи на те, що навіть самі кандидати на посаду ректора погодились, що вибори не на часі.
Гроші –> спортсмен. Як це працює зараз?
– Хочу зосередитись на важливій темі, в якій, впевнений, багато хто плаває і не розуміє деталей. Одна із задач – щоб спортсмени отримували зарплату чи забезпечення. Поясніть, як це зараз відбувається. Яким чином держава забезпечує спортсмена, який є претендентом на виступ на Олімпіаді?
– Є кілька напрямків видатків, пов’язаних із підготовкою спортсмена. Якщо це претендент на медалі рівня чемпіонату Європи, світу чи Олімпійських ігор, він працівник штатної команди і отримує заробітну плату щомісяця.
Якщо спортсмен відповідного рівня готується на Олімпійські ігри, у нього є зазвичай одна чи кілька стипендій. Так само щомісяця на картку.
Окрім того, спортсмен, скоріш за все, ще знаходиться або в Школі вищої спортивної майстерності або у Центрі олімпійської підготовки, якщо він не перебуває на навчально-тренувальному зборі. Він і його тренер отримують добові, харчування. Це прямі виплати спортсменам.
Окрім того, спортсмен такого рівня майже половину календарних днів в році перебуває на навчально-тренувальних зборах в одній із наших баз олімпійської підготовки. Він там безкоштовно проживає в достатньо в комфортабельних умовах, харчується, тренується, масажі, відновлювальні процедури – всі необхідні умови для якісного відновлення.
І окремо – участь у змаганнях. Державна установа «Укрспортзабезпечення» купує квитки на змагання, оплачує стартовий внесок, проживання, харчування, всю логістику.
Тобто спортсмен про це не думає. Про це думає «Укрспортзабезпечення» і працівники штатної збірної команди.
–- А якщо спортсмен не має можливості провести НТЗ в Україні, які опції? Наприклад, якщо немає умовної біатлонної траси суперрівня, що тоді?
– Ні, у біатлона, до речі, є. От немає для скелетону, наприклад, або для санного спорту. Звісно, вони фактично весь сезон тренуються за кордоном. Це теж держава оплачує.
– Але є види спорту, в яких є можливість тренуватися в Україні. Гімнастика належить до них?
– Так
– Хто в такому випадку вирішує, чи достатньо залу в Конча-Заспі, щоби не виплачувати спортсмену, який побажав не тренуватися в Конча-Заспі, а хоче тренуватися у Німеччині? Я тут натякаю про нещодавню історію з гімнастом Назаром Чепурним.
– Звісно, війна вносить свої коригування, але ми не приймаємо індивідуальних рішень. У цьому і полягає суть державної політики. Є чотири виключних підстави, щоб ми могли з державного бюджету сплачувати видатки на проведення навчально-тренувального збору за кордоном. Зокрема, у разі відсутності належної бази чи необхідних погодних умов в Україні, за потреби проведення фінального етапу підготовки в кліматичних умовах майбутніх змагань або для спільних тренувань із провідними іноземними спортсменами.
– Виходить, що спортсмени, для яких немає умов для тренування в Україні, можуть мати кращі умови, бо вони тренуються за кордоном.
– Звісно, можна сказати, що в нас взагалі умов немає, тому що можемо не спати через обстріли. Але дуже важливо підкреслити, просто щоб з цим закінчити, так побудована бюджетна політика. Нам накидають, що ми не могли дати спортсмену 900 євро.
Ще один приклад. Є вид спорту MMA. І зараз прагнуть вивезти всю команду, а це майже 200 людей різних вікових категорій, на чемпіонати світу. Звісно, ми не можемо фінансувати всі видатки. Спортсмени починають оголошувати збори, шукати гроші. І накидають, що міністерство не може забезпечити наших юних чемпіонів.
Так треба розуміти, що це не міністерство забезпечує. Це ви забезпечуєте, зі своїх податків, кожен з нас. І кожен має визначитися. Чи готові ми забезпечувати збори з неолімпійських видів спорту при всій повазі до них? Виїзд для всіх 200 людей. Це будуть десятки мільярдів. Ми маємо ж сконцентруватися на чомусь. І законодавством передбачено порядок використання цих коштів. Все, що поза цим — це нецільове використання. За це буде нести відповідальність державний службовець, який приймає це рішення, заступник міністра або я, міністр.
Звісно, зараз такі умови, що іноді ми змушені більш гнучко дивитися на це питання. І часто знаходимо компроміс, йдемо спортсменам назустріч.
– Давайте детальніше про ситуацію з Назаром Чепурним.
– У нас було кілька розмов з Назаром. Ми кілька разів пішли йому назустріч в частині участі його і його тренерів у змаганнях.
Він поїхав у Німеччину сам, без тренера. Що це за навчально-тренувальний збір? Він їде в німецький клуб виступати в лізі, заробляти гроші. Це елемент професійного спорту, який вплетений в його підготовку.
І ми йому казали, що не можемо фінансувати це як збір, бо цього немає в плані змагань. Вся збірна з тренерами в Конча-Заспі, а він один їде в Німеччину. Що це за збір такий? Не під контролем тренера, що з режимом, як йде підготовка?
Потім виникло питання і у тренерів, які теж не знають, чим він займається, ходить на тренування чи ні.
– Але він же продовжує отримувати зарплату тут?
– Так. Він отримує зарплату, стипендію. Я не хотів би розкривати фінансову сторону його зарплати, але вона на достатньо високому рівні.
Тому окей, знайшов можливість виступати за німецький клуб. Прекрасно, ми раді і ми прагнемо, щоб в Україні були клуби, які можуть дозволити собі забезпечити фінансування і контракт для спортсмена такого рівня. Але поки що немає. Я думаю, що федерації мають активно залучати спонсорів для своїх видів спорту. Це не може робити міністерство спорту.
Тому ми не маємо претензій, що поїхав виступати за німецький клуб.
– Чи немає тут поблажливого ставлення саме до спортсменів? Бо якщо люди інших професій не будуть ходити на своє робоче місце, у них можуть виникнути проблеми.
– Ви абсолютно праві. Але ми розуміємо, що він наш чемпіон, що ми маємо до нього ставитися поблажливо.
Він писав, що не може спати, що це його пригнічує. Так взяв би тренера, але Сартинський не хотів їхати. А як це самому тренуватись?
– Дещо більшого парадоксу додалось після слів Олега Верняєва про те, що у нас є де тренуватись в Україні.
– Абсолютно точно. Вся збірна тренується тут. Я радію за нашу жіночу збірну, Ігор Радівілов – великий молодець. Протягом цих років ми закупили величезну кількість обладнання для спортивної гімнастики. Так, ми бачили, що деякі діячки показують яму з порваним поролоном, але вона десь так і виглядає, треба лише з правильного ракурсу зняти.
А насправді в нас і в Конча Заспі, і в університеті, і в коледжі хороші зали. Там стоїть якісне, сучасне, майже нове обладнання.
В нас є всі умови для підготовки, окрім, звичайно, психологічних, через війну.
–Часто доводиться читати, що саме через ось такі випадки, як з Чепурним, і призводять до того, що спортсмени їдуть з України і змінюють спортивне громадянство.
– Але це ситуація стосується фактично тільки спортивної гімнастики. Були ще поодинокі кейси, коли виїжджали юніори – в дзюдо та кількох інших видах спорту.
– Чи не вважаєте ви, що ця проблема стає системною, що українські спортсмени виступають не за Україну?
– Ми вважаємо, що це все ж поодинокі випадки. Давайте бути чесними: скільки людей виїхало взагалі з початком вторгнення. То наші спортсмени все ж таки достатньо стійкі і вкорінені набагато більше. Ми не бачимо масового від’їзду за кордон, зміни спортивного громадянства. Дуже велика роль у цьому лежить на федерації, звичайно.
Федерація має бути саме тією організацією, яка піклується про своїх спортсменів. Зокрема, говорити міністерству, бо воно може щось не бачити.
– Ця частина стосується дорослих спортсменів. Але ми розуміємо, що багато дітей виїхало з родинами. Чи є системна робота, щоб ці діти, які на початку війни ще були маленькими, а зараз вже можуть ставати сформованими спортсменами, виступали за Україну?
– Ми не можемо створювати для тих, хто виїхав за кордон, преференції у порівнянні з тими, хто залишився в Україні і продовжує тут навчатись і тренуватись. Ми маємо створювати комфортні умови для повернення. Щоб вони могли одразу соціалізуватись, отримати доступ до інфраструктури. Але можливості мають бути абсолютно рівні.
Наприклад, дуже неоднозначно було сприйняте рішення про дозвіл на виїзд 18–22. Але насправді цього року ми з колегами з Міністерства освіти і науки вперше бачимо позитивну динаміку зі складання НМТ і вступу в заклади вищої освіти. У порівнянні з минулим роком – майже на 28% збільшення кількості електронних кабінетів вступників і поданих заяв
Бо батьки перестали масово вивозити своїх дітей до 17 років. Можна спокійно вступити в заклад вищої освіти. Як на мене, це один із прикладів зваженої державної політики.
– А як щодо молодих спортсменів?
– Тут багато технічних запитань. От, наприклад, як вони, перебуваючи за кордоном, можуть представляти Україну на міжнародних спортивних змаганнях? Склад національної збірної формується на чемпіонаті України. У видах спорту, де немає абсолютних показників, яким чином нам забезпечити відбір? Передбачити квоту? А чи це етично щодо до тих, хто тут?
Ми закликаємо федерації дати можливість у межах свого виду спорту забезпечити відбір, коли можемо верифікувати результат за кордоном і результат тут. І якщо є хороший результат, то дати можливість відбиратися тим, хто сьогодні тимчасово перебуває за кордоном.
В нас є реєстр, є кілька чатів і постійні контакти з, мабуть, 500 спортсменами юного віку, які пов’язують своє життя зі спортом. Час від часу виникають проблеми, але зазвичай це вирішення побутових питань.
Росія повертається у світовий спорт. Це зрада?
– Ми всі відчуваємо суттєве повернення росіян в світовий спорт після кількох років відсторонення. Чи означає це, що українська спортивна дипломатія програла?
– Я не думаю, що коректно так говорити. Все ж більше чотирьох років ми бачили безпрецедентний результат, коли росіяни були забанені і відсторонені. Прапор був вкритий ганьбою і не не дозволявся взагалі до демонстрації. Навряд чи це можна назвати програшем, я вважаю, що це дуже великий результат.
Зараз ми докладаємо ще більше зусиль. Є санкції, включаються урядові структури, але дійсно ми бачимо поступки, які міжнародні спортивні організації, в першу чергу МОК, робить щодо Росії.
Я часто говорю про таку аналогію – МОК і загалом спортивних рух виступає своєрідним клапаном для скидання напруги, яку чинить на Росію міжнародна спільнота. Коли всі нарощують санкції, олімпійська і міжнародна спортивна спільнота спускає клапан, створюючи для росіян відчуття нормальності і повернення їм національної гордості, що їхній прапор може бути представлений на найбільших спортивних аренах.
На початку роботи нової очільниці МОК ми бачили можливості для конструктивної співпраці, однак невдовзі вона різко змінила свою позицію. Можливо, це спричинено міжнародним контекстом, в неформальних розмовах вони заявляють, що у 2028 році на Олімпійських іграх в Лос-Анджелесі 206 олімпійських комітетів мають бути під власними прапорами.
І вони поступово приймають рішення. Ми бачимо зміни в олімпійській хартії і розуміємо, для чого це зроблено. Щоб створити легітимацію подальших рішень про незалежність від урядових структур і політичного впливу та автономію. Але це породжує непорозуміння урядових європейських структур. Запроваджені санкції проти Дегтярьова і Дворковича, раніше були санкції проти Маміашвілі та Усманова.
Є ініціатива країн ЄС про припинення фінансування за програмою Erasmus+ міжнародних спортивних організацій, які повертають Росію та Білорусь. Є рух в питанні візових обмежень. Все частіше піднімається питання належного врядування, тобто того самого Good Governance і боротьби з корупцією в громадських організаціях.
Адже хто контролює доброчесність в таких організаціях? Чи немає конфлікту інтересів? Це стиль роботи Росії десятиріччями, вони це вміють, практикують, у них створена вся необхідна інфраструктура у вигляді фондів, компаній, кеша та чого завгодно
– Чи не здається вам, що в самому рішенні МОК є і підказка для нас, на що далі звертати увагу. Адже Олімпійський комітет Росії повернули в МОК, бо формально він не проводить діяльність на окупованих територіях. Є успішний кейс шахів в CAS, де довели, що через Росія діє на окупованих територіях, раніше був кейс скарги НОК України. Чи не запізно ми починаємо акцентувати увагу на цьому?
– Я не думаю, що запізно, ці кейси виникли не на порожньому місці, це також результат роботи. Щодо шахів – кілька років тому ми змінювали порядок використання коштів, щоб знайти фінансування для забезпечення цих позовів. Саме так зараз відбувається з Національним олімпійським комітетом, який подав скаргу в Міжнародний спортивний арбітраж.
В Національному комітеті спорту інвалідів теж серйозно готується позовна робота.
Я відповідально заявляю, що ми передавали МОК докази того, що росіяни продовжують здійснювати діяльність на наших окупованих територіях. Про їхню пропагандистську діяльність, проведення там змагань, роботу з молоддю, спортивних клубів. Я радий, що цей кейс зміг об’єднати спортивну, медійну, юридичну спільноти, нашу державну службу. Але коли стоїть задача, що потрібно відпускати, складно це робити.
– Як на це реагувати суспільству, вболівальникам, спортсменам?
– Давайте сформулюємо: відсторонення росіян не є частиною змагального процесу. Очевидно, що це політична боротьба. Я розумію вболівальників, мене і самого коробить від рішень, що дозволяють підніматися прапору країни-терориста на вільній території Європейського Союзу, наприклад. І багато країн це не сприймають. Ми працюємо з нашими європейськими партнерами. Бачимо випадки Хорватії, Німеччини, Іспанії, Румунії, коли це просто не дозволяють, навіть всупереч рішенню міжнародних спортивних федерацій.
Але загалом це безпрецедентна історія. Бо не створено якоїсь норми права, яка би це прямо забороняла. Це наше переконання, це наша робота з залучення партнерів до цього.
– Я розумію, що немає закону, який в якому було прописано, якщо країна А напала на країну Б, то мають прибрати і прапор на Олімпійських іграх.
– Абсолютно точно. В нормах міжнародного права немає правових аргументів. І коли їх допускають за рішенням громадської організації, яка фактично автономна в своїх рішеннях?
В Україні був міністр спорту Італії Андреа Абоді, у Львові на Личаківському кладовищі він ледь не плакав. І от в Італії мав відбутись етап Кубка світу з гімнастики. Він зробив дуже гучний пост в ікс, що рішення World Gymnastics використовувати прапор є незрозумілим.
Ми йому пишемо, що Андреа – от, німці не пустили. Але все одно бачимо, що вони виступали під прапором. Він відповів, що це громадська організація і вони не можуть це заборонити.
– Як пояснити читачам, вболівальникам, що це відбувається? Простими словами «не заморочуйтесь»? Говорячи спортивною мовою, я, наприклад, часто використовую такий приклад – ми їх громили і було 3.0, а тепер стало 3:1?
– Це непростий меседж. Сьогодні кожному з нас складно пояснити і складно змиритися з тим, що така реальність.Треба на тлі цього не розбрат влаштовувати, а єднатися. Можна писати коментарі, можна робити звернення до міжнародних інституцій, можна надавати докази. Міністерство ж вийшло з прямим закликом про це.
– Чи можете ви сказати, що міністерство робить все можливе для того, щоб продовжувався тиск на Росію?
– Я керуюсь принципом, що завжди можна краще. Чи можна краще? Мабуть, можна. Чи може хтось щось випустити з поля зору? Так, можливо.
Але міністерство працює за кожним з напрямків: по юридичному треку, по збору доказів, по взаємодії з міжнародними спортивними інституціями. Ми постійно присутні в міжнародній медійній площині, навіть більше, ніж в Україні, тому що важливо доносити меседжі там. Так і на політичному треку – є санкції, візові обмеження. А це кожного разу робота з урядами країни.
Тому так, міністерство сьогодні робить все від нас залежне, ми залучаємо федерації, Національний олімпійський комітет, щоб боротьбу продовжити.
– Але деякі речі від нас не залежать? Ми ж не можемо змінити ментальність пані Ковентрі?
– Не можемо. Тим більше, якщо ми подивимось на країну її походження Зімбабве і всю її біографію з підтримкою їхнього лідера Мугабе. Давайте подивимось, як Зімбабве голосувало на всіх голосуваннях в ООН щодо України. Вони не підтримали жодної резолюції на підтримку України. Тобто це повністю російські проксі.
– Чи розглядається можливість бойкоту Олімпіади в Лос-Анджелесі, якщо росіяни там будуть виступати під своїм прапором?
– Не розглядається. Ми маємо бути присутні на міжнародних спортивних майданчиках.
Не можна залишити цю арену для росіян, щоб вони розповідали про «русский мир», а самим самоліквідуватися і піти. Наші спортсмени мають піднімати наш прапор і на його тлі розповідати світу і далі про злочини росіян і українську боротьбу. Так вважає вся наша команда, і я думаю, що так вважає вся спортивна спільнота.
Як повернути до звичайного життя ветеранів війни
– Я бачу зараз велику кількість невеликих центрів, які щось організовують для спорту ветеранів. Що держава робить, аби покращити можливість для ветеранів знаходити себе у спорті?
– Ми вже давно прийшли до висновку, коли ми говоримо про масовий спорт і, зокрема, про спорт ветеранів, то маємо спиратися на існуючі осередки активності. І коли ми говоримо про реалізацію державної політики, то маємо це робити разом з тими ентузіастами, які і так намагаються щось робити в цій галузі: федерації, ветеранські організації, спортивні клуби. І тому ми активно підтримуємо зараз кілька таких організацій. І ми бачимо вже наслідки, тому що вони це зроблять точно краще, ніж ми.
Що ми тут зробили? Ми запровадили унікальну історію, закликали всі федерації у межах своїх правил змагань створити адаптивну дисципліну. Більше 60 видів спорту сьогодні мають адаптивну дисципліну із свого виду спорту. Вони можуть забезпечувати як на центральному, так і на місцевому рівнях фінансування заходів із цього виду спорту.
Ми запровадили на рівні Агенції масового спорту фінансову підтримку для адаптивних спортивних клубів. Ми переходимо на співфінансування з громади разом і сильними партнерам, такими як МХП і Kernel, які на себе забирають значну частину видатків. Фінансуємо закупівлю обладнання, оренду приміщення, зарплату для тренера для адаптивних спортивних клубів, де займаються ветерани. Є жорсткі критерії, є контроль за використанням цих коштів,
Також є кілька активних федерацій, зокрема, Федерація стронгмену України, які основний фокус своєї уваги звернули на спорт ветеранів війни. Вони отримують підтримку на реалізацію своїх заходів.
Кілька днів тому у мене була розмова з міністром у справах ветеранів Віталієм Кімом. Є ідея з розширення ліги амфутболу, вже йдуть переговори з УАФ. Ми плануємо збільшити державну підтримку для команд з амфутболу.
Чи достатньо цього? Недостатньо. Але ми розраховуємо на ініціативи в громадах, тому що саме громади бачать свою інфраструктуру, свою ситуацію з ветеранами. Ми дали громадам пас – є 60 видів спорту з адаптивними дисциплінами, ви зараз можете виділяти на це кошти.
Наш заклик – включайтесь в цю роботу. Ми маємо допомогти ветеранам вести активне життя.
