Вітаю всіх любителів волейболу!
Минув тиждень після вильоту нашої жіночої збірної з чемпіонату Європи, тож час підбити певні підсумки – не тільки турніру, а й всього сезону. З холодною головою, згадуючи і хороше, і погане – для того і витримав паузу.
Болгарський холодний душ, грецьке добивання і сподівання на диво, якого не сталося
На Євро наша команда їхала з певними надіями, які розділяли як гравчині й тренери, так і вболівальники. На хвилі позитиву від збереження прописки в Лізі націй ми оцінювали наші шанси в групі як високі (третє, а то й друге місце), навіть наївно заглядаючи в плей-оф і оцінюючи шанси там, вибираючи кращу сітку. Варіант невиходу з групи взагалі не розглядався.
Перед Євро дівчата спочатку відпочили певний час після Ліги націй, а потім взяли участь у товариському турнірі із топовим представництвом – Італія, Польща, Франція. Від цього складалося враження, що нас уже прийняли в еліту, тим паче зіграли там досить пристойно. Три поразки залишили нас на останньому місці, але емоції були скоріше позитивними: взяли сет (а ще в двох реально поборолися) у бойового складу Італії (з Егону, Нервіні, Камбі), ледь не виграли у Франції (знову програш на тай-брейку, ведучи по ходу матчу) – це, скоріше, розцінювалося як «от на Євро в 1/8-й і візьмемо в них реванш».
Тренерський штаб оцінював підготовку як хорошу, а дівчата випромінювали позитив і мріяли про великі звершення.
Але не так сталося, як гадалося.
21 серпня, матч №1
Україна – Болгарія 0-3 (23:25, 23:25, 20:25)
Передматчеві коефіцієнти: Україна 1,30 – Болгарія 3,60
Доробок у рейтинг: -12,91
Найрезультативніші наші гравчині (очки – в атаці, блоки, ейси): Анна Артишук 9 (8-1-0), Олександра Міленко 8 (6-2-0), Світлана Дорсман 6 (5-1-0), Діана Мелюшкина 5 (3-2-0), Дар’я Шаргородська 3 (1-0-2)
Перший же матч проти збірної Болгарії змішав всі наші плани. Ми не просто програли ключовий матч принциповому супернику, а й зі старту загнали себе в ситуацію боротьби хіба що за четверте місце і потенційний вихід на безшансову Італію.
Старт турніру із матчу проти ключового суперника дуже підступний. З одного боку, ти можеш цілеспрямовано готуватися до нього, з іншого – не маєш права на помилку. Типовий приклад – минулорічний матч чоловіків проти Бельгії на чемпіонаті світу. Очевидно, що наші гравчині і тренери не змогли належним чином підготуватися до болгарок.
Спочатку наша команда просто не помічала суперниць, вела 16:11 у першому сеті, і здавалося, що ми на голову сильніші. Але як тільки болгарки змінили діагональ в кінці сету, так все у нас і посипалося. Був план А, але не було плану Б? Програли сет 23:25, а за ним за схожим сценарієм і таким же рахунком і другу партію. У третій же взагалі розсипалися.
Знову не справилися зі скидками, хоча Глушак у кожному тайм-ауті на цьому наголошував. Знову програли на блоці, на подачі і на прийомі. І потужності в атаці як не було, так і не стало. Безапеляційна поразка.
Ще більш прикрою і дивною вона здається і від того, що Болгарія також провалилася на цьому Євро. По грі, можливо, ще більше за нас. Програли вчисту Греції 1-3, ледь не програли Австрії, програючи 0-2, а лідеркам Чехії та Сербії відлетіли вчисту 0-3. І от цьому супернику ми програли 0-3.
Крах!
«Наглядний приклад, як профукати великий турнір»: чого не вистачило жіночій збірній України, щоб обіграти Болгарію на старті Євро
22 серпня, матч №2
Україна – Греція 2-3 (23:25, 25:23, 25:12, 22:25, 10:15)
Передматчеві коефіцієнти: Україна 1,25 – Греція 4,00
Доробок у рейтинг: -7,23
Найрезультативніші наші гравчині (очки – в атаці, блоки, ейси): Вікторія Даньчак 18 (15-0-3), Світлана Дорсман 17 (14-3-0), Олександра Міленко 16 (13-0-3), Вікторія Нудьга 9 (8-0-1), Анна Артишук 7 (6-0-1)
У наступних матчах треба було вже рятувати ситуацію. Ймовірний вихід на італійок був неприємним, але після першого матчу і він виглядав нормально. Але після другого матчу і такий результат став міражем.
Дивно, що і на другий матч у нас не було належного настрою і підготовки. Знову намагання грати на дефолті, не підлаштовуючись під сильні сторони суперниць. Діагональну Греції Антулі так і не змогли прикрити, і у вирішальні моменти вона зробила різницю.
А ще ми знову побачили постійні гойдалки від команди, які після Ліги націй тільки посилилися. Як можна виграти сет 25:12, а наступний розпочати із 9:19? Це явно проблема з менталкою.
На тай-брейку вели 5:3, мали брейковий шанс, але і таку ситуацію не змогли реалізувати. Ривок гречанок 1:7, і маємо загальну поразку 2-3.
От тепер це точно провал!
24 серпня, матч №3
Україна – Австрія 3-0 (25:15, 25:16, 25:12)
Передматчеві коефіцієнти: Україна 1,01 – Австрія 17,00
Доробок у рейтинг: +5,63
Найрезультативніші наші гравчині (очки – в атаці, блоки, ейси): Анна Артишук 21 (14-4-3), Валерія Нудьга 9 (8-0-1), Діана Мелюшкина 8 (3-4-1), Світлана Дорсман 8 (7-0-1), Олександра Міленко 6 (6-0-0)
З австрійками вже вийшли рятувати обличчя. Зіграли добре, але це суперник не того класу, щоб по ньому робити якісь позитивні висновки. Артишук хоч потренувалася вдосталь і показала пристойні цифри, а от Міленко провалила третій матч в ряд, та дала знову менше 35% в атаці. Як для лідерки явно не те, чого ми очікували.
25 серпня, матч №4
Україна – Чехія 1-3 (17:25, 25:21, 19:25, 21:25)
Передматчеві коефіцієнти: Україна 4,00 – Чехія 1,25
Доробок у рейтинг: -4,77
Найрезультативніші наші гравчині (очки – в атаці, блоки, ейси): Анна Артишук 18 (16-1-1), Олександра Міленко 16 (16-0-0), Діана Мелюшкина 12 (8-4-0), Світлана Дорсман 12 (8-4-0), Юлія Димар 6 (5-0-1)
І от коли вже шансів не було, наша команда почала грати у свій найкращий волейбол. Біда в тому, що цього виявилося недостатньо, щоб обігрувати команди із топ-10 рейтингу (Чехія 13-та, але пару місць накидаю за господарок). І як вже не старалися, здобути рятівну перемогу не вдалося.
У матчі з чешками яскраво продемонстрували невміння грати на брейкових м’ячах. Коли в четвертій партії хороший захист раз за разом давав такі шанси, реалізувати їх не могли. До рахунку 12:12 я нарахував 6 (!) брейкових шансів у ряд, які ми не змогли реалізувати (4 удари в блок, неакуратна доводка на сторону суперниць і погана скидка). Зроби ми це хоча б у половині випадків, вели б 5-6 очок. А якщо не реалізовуєш сам, то це робить суперник. На жаль.
Паралельно австрійки ледь не зробили диво – програли болгаркам лише 2-3, ведучи 2-0. Їхня перемога могла вивести нас у плей-оф навіть із однією перемогою. Але то було б занадто – путівку треба виборювати своїми силами.
27 серпня, матч №5
Україна – Сербія 0-3 (21:25, 22:25, 21:25)
Передматчеві коефіцієнти: Україна 6,33 – Сербія 1,12
Доробок у рейтинг: -3,88
Найрезультативніші наші гравчині (очки – в атаці, блоки, ейси): Олександра Міленко 18 (14-1-3), Анна Артишук 13 (10-2-1), Світлана Дорсман 7 (4-3-0), Діана Мелюшкина 6 (5-1-0), Юлія Димар 6 (5-1-0)
У матчі із сербками нас могло врятувати вже диво в квадраті. Якщо болгаркам за останні 20 років ми програли 9 матчів у ряд, то із сербками ще гірша ситуація – жодної виграної партії в історії!
Не змогли взяти і цього разу, хоча знову ж боролися непогано та продемонстрували свою найкращу гру якраз в останніх матчах. Планували вихід на пік форми під плей-оф? Тоді це виглядає занадто зухвало.
А сербки є сербки, і клас є клас. Навіть немотивовані не захотіли відверто зливати матч (Бошкович грала тільки перший сет), у вирішальні моменти натискаючи на газ наскільки це було потрібно. Типовий приклад у першому сеті: ведемо 9:5 і отримуємо одразу у відповідь ривок 0:6 із 5 блоками. Нам явно вказували на наше місце.
Так безславно закінчився для нас чемпіонат Європи. Плей-оф без нас.
З небес на землю: чотири причини провалу на Євро
У чому ж причини провалу? А невихід із такої групи і за такої схеми (4 із 6 команд виходили в плей-оф) по-іншому не назвеш.
Я виділяю чотири основні.
1. Переоцінка своїх сил і недооцінка суперників
Після емоційного порятунку у Лізі націй і ефектної перемоги над Бельгією ми чомусь вирішили, що вже є елітою. Але якщо вболівальникам це допустимо, то тренерам і гравчиням ці думки треба було гнати подалі.
По Болгарії, схоже, висновки були на кшталт «ми програли в ЛН випадково, і наступного разу спокійно візьмемо реванш». А от болгарки так не думали, і єдиний хороший матч провели саме проти нас.
До Греції взагалі підійшли без поваги, типу що там та Євроліга, в якій вони не вийшли навіть у Фінал чотирьох (програли 2-3 Латвії). Але ж самі нещодавно там виступали і мали знати, що і там є гідні суперники, а також те, що для тих команд якраз ЧС/ЧЄ – головні турніри, і до них готуються цілеспрямовано. І гречанки це наочно продемонстрували: пройшли аж до чвертьфіналу – подолали шлях, який «планували» ми.
А тут ще нас запрошують на представницькі товариські турніри – з повагою ставляться Польща, Італія, Франція.
Словом, підзадрали носа. От нас і спустили з небес на землю.
2. Погана фізична форма
На словах все було добре, але хід матчів говорить про інше. За турнір ми зіграли 12 клатчевих партій (за аналогією з баскетболом вважаю такими ті, де різниця 5 очок або менше), із яких виграли тільки дві. Причому одна з них була аномальною, коли ми виграли у гречанок із 20:23 на подачі Нудьги (без неї могли ще розгромніше програти гру). В більшості програвали якраз у другій половині, в той час як початок партій складався на нашу користь.
3. Погана психологічна підготовка
Не знаю, чи можна це було виправити, але перезавантажитися в плані емоцій після Ліги націй не вдалося, геть не відчувався відповідний настрій. Так, дівчата намагалися пританцьовуваннями та обіймами піднімати собі настрій, але це виглядало скоріше недоречним. Справді, тут безславно вилітаємо з турніру, а Мелюшкина танцює перед матчем із Сербією, як на дискотеці.
Артишук виводять на одиночний блок, виграшна позиція, але вона лупить в нього – головне пошвидше прибігти пообніматися, наче це головна мета гри.
От я таких моментів не розумію. Хороші емоції мають конвертуватися в хороший результат, а не бути самі по собі, у вакуумі. Краще тоді згадувати про спіч Плотницького «Гівно, а не гра» три роки тому, який врятував подібне Євро (дійшли до 1/4 із реальними шансами на півфінал).
4. Невдалий календар
Якщо оцінювати гру проти Чехії і Сербії, то ми їм створили більше проблем, ніж Болгарія чи Греція. Були б у нас вирішальні матчі в кінці групового етапу, можливо, результат був би й іншим.
Насправді, цих факторів значно більше, але не варто їх сприймати як виправдання. Факт залишається фактом – ми провалили Євро.
Євро провалили, але сезон загалом – точно не в смітник
А як щодо сезону загалом?
Останній акорд запам’ятовується найбільше, і якщо він сфальшивлений, то враження від мелодії відповідне. Але якщо подивитися на весь сезон загалом, то провальним я б його ніяк не назвав.
Ми вперше грали в Лізі націй, і це був неоціненний досвід. Якби перед сезоном мені запропонували вибір «збереження місця в ЛН і провал на Євро» або «виліт із ЛН + 1/4 Євро», то я не вагаючись вибрав би перше. Тому збереження місця в Лізі націй було в пріоритеті, і ми досягли цієї мети. Можливо, якраз за рахунок андерперформансу на ЧЄ ми отримали оверперформанс у ЛН.
Із найприємніших моментів згадуються матчі проти Бельгії, Німеччини, Таїланду, Польщі, Італії та Японії.
Із найнеприємніших – обидва матчі проти Болгарії, перші два сети з Домініканою, Нідерланди, Греція.
Всього за рік ми виграли 4 матчі, програли 13. У сухому залишку виглядає не дуже, але із цієї ситуації треба винести правильні висновки, якщо справді хочемо зробити крок вперед і втриматися в компанії найкращих команд світу.
Євро боляче вдарило по рейтингу: тепер рятуємо топ-24
Якщо в Лізі націй, завдяки хорошим балам за перемоги над Німеччиною та Бельгією, вдалося зберегти майже статус кво рейтингу, то поразки на Євро відкинули нас далеко вглиб пелотону.
Наразі Україна посідає 25 місце – втратила за рік аж 25,27 бала! Порівняно зі стартовою 15-ю позицією, ми дуже просіли.
Зрозуміло, що про якісь шанси щодо Олімпіади і мови не йде. Наразі головною метою є заскочити в топ-24, щоб потрапити у третій, а не четвертий кошик при жеребкуванні на чемпіонат світу.
Ми вже не наберемо балів цього року, тому вся надія, що хтось із тих, хто вище, опуститься. Найбільша надія тут на те, що Сербія чисто обіграє Грецію в 1/4 фіналу Євро, що дасть змогу нам відіграти 0,11 бала відставання. Якщо ні, то ще можна понадіятися на провал Кенії в плей-оф Кубка Африки.
Знизу обійти нас вже ніхто не має. Азіатки з північноамериканками вже відіграли свої матчі, а Болгарії треба обігрувати Італію і доходити хоча б до півфіналу Євро, що малоймовірно.
Слідкуємо.
Нас чекає пекло в Лізі націй: 19 команд, два місця на виліт
На наступний рік у нас буде стояти те ж завдання, що і цього року – зберегти прописку в Лізі націй. Але зробити це буде ще складніше.
По-перше, через повернення росіян ЛН розширюється до 19 команд. А це означає, що тепер вилітатиме не одна команда, а дві.
По-друге, ведуться дискусії, щоб фінальну жіночу частину провести в Таїланді. Якщо так станеться, то отримаємо для них броню і ще -1 претендента на виліт.
Станом на зараз Україна виглядає ледь не найбільшим претендентом на виліт. Нам потрібно буде обходити принаймні двох суперниць. Нашими конкурентами будуть:
– Словенія, яка потрапила в ЛН за рейтингом і не виглядає слабшою за Болгарію, яка вилетіла. Принаймні, словенки дійшли до фіналу Євроліги і двічі у фіналі програли Швеції лише по 2-3, а також вдало виступили в групі на Євро (третє місце із перемогами над Німеччиною (3-0!), Латвією та Угорщиною).
– Таїланд, який щойно виграв чемпіонат Азії та вибив топових Японію і Китай. Не забуваємо і про історію з господарками фіналу ЛН.
– Домініканська Республіка, яка, ймовірно, вже зі старту буде грати основою.
– Франція, яка двічі обіграла нас цього року, нехай і обидва рази лише по 3-2.
– Бельгія, яку ми хоч і обіграли, але за класом вони вище за нас.
– Чехія, яку ми щойно бачили на Євро.
І всі ці команди потрапили до плей-оф на континентальних першостях, на відміну від нас. Кого двох ми маємо обходити?
Тож що – місія нездійсненна і треба готуватися до вильоту? Можливо, але можна й спробувати покращити всі аспекти, які доступні нам, і підвищити свої шанси.
У мене немає конкретного рецепту, як це зробити, тож я накидаю тейків для обговорення, і ми разом подумаємо, що реально, а що ні.
Ноги Артишук, апдейт ліберо і зріст блокуючих: де шукати підсилення
Почнемо з ігрових моментів.
Єдина позиція, яка не викликає великих нарікань, – це пасуюча. Дар’я Шаргородська, в цілому, справляється зі своїм завданням, хоча і не ідеально. А враховуючи, що в інших компонентах (подача, блок, скидки) вона топ, то взагалі добре. Тут буст може бути тільки від того, що Дар’я переходить у сильніший клуб і матиме кращу практику.
Великою проблемою цьогоріч була позиція ліберо. Ні Аліка Луценко, ні Арина Бойко не дали потрібної стабільності. У захисті, часом, виходило непогано, а от із прийомом прямо біда. Неправильно, коли догравальниці намагаються страхувати ліберо на прийомі, а 80% ейсів суперників припадає саме в неї.
Але ця проблема має пофікситися поверненням Кристини Нємцевої. Сподіваюся, їй просто дали відпочинок цього року, бо точної інформації так ніде і немає. Хоча виглядає дивним бажання пропустити дебютний рік у ЛН. З іншого боку, аби була травма, то давно б повідомили.
Діагональні. По ходу сезону Анна Артишук витіснила зі стартового складу Вікторію Данчак і наразі є основною нашою опцією в атаці. Вона потужна, старанна, позитивна. Але ж ота її техніка удару все псує, від чого ефективність дуже страждає. Не з тієї ноги вона стрибає, не з тієї! Інакше була б якщо не Варгас чи Гок, то Рихлюк цілком.
Чи можна в такому віці (Анні 25) поставити техніку? Згадуючи приклад Юрія Семенюка (чи Стефа Каррі, якщо проєктувати на баскетбол), то це цілком реально зробити. Але для цього треба хороший тренер по техніці, бажання самої гравчині і певний час. Сумніваюся, що все це є у Анни.
У перспективі можна сподіватися на прогрес молодої Маргарити Гейко (20 років) чи юної Кіри Лісової (17). Але до того ще далеко і не факт, що зростеться.
На позиції догравальниць треба шукати рівноцінну партнерку Міленко, а самій Олександрі знаходити свою кращу форму не лише на один ігровий тиждень. Ідея тримати на майданчику виключно захисну партнерку мені не подобається. Це додаткове навантаження на Міленко і Артишук, а вони його не витягують. Тому яка б симпатична не була мені Валерія Нудьга, але треба шукати кращий варіант. Або Валерії набирати маси і потужності.
У прогрес Юлії Димар я не вірю, не той вже вік. І проблеми з прийомом там не компенсуєш атакою. Так, там є досвід, але ми шукаємо прогресу.
Тому треба пробувати варіанти з Андріаною Павлик та Валерією Якушевою (якщо в неї/мами є бажання). Ці дві гравчині здатні грати агресивно, розвантаживши Міленко в атаці. Принаймні молоду Андріану хочеться подивитися у значно більшій ролі.
І блокувальниці. До Діани Мелюшкиної великих претензій немає, вона найсильніша наша гравчиня на цій позиції. Друга начебто закріплена за капітаном Світланою Дорсман, яка добре проявляє себе в атаці. Але ж зросту дуже не вистачає, а відтак на блоці ми постійно програємо майже всім суперницям. Це було не так критично в Євролізі, а от в Лізі націй вже дуже.
Відтак, мені бачиться вірним рішенням награвати вищих дівчат – Уляну Котар, Кіму Жаркову, можливо ще когось. Позиція блокуючої вимагає найменше скілів і їх можна натренувати. А от антропометрії з повітря не візьмеш.
Потрібно міняти гру. А чи потрібно міняти Глушака?
Майже всім треба подавати агресивніше. Лише Шаргородська і Міленко подають стабільно складно. Артишук під кінець сезону перейшла на агресивний планер, і це стало приносити користь. А от чому Котар чи Мелюшкіна дуже рідко використовували цей вид подачі, я не знаю. У них же є в арсеналі, а класичний планер відверто неважкий.
Також хотілося б від когось силової подачі. Це дуже добре, коли суперницям доводиться підлаштовуватися під різні види подачі. Тут може допомогти Павлик, яка подає силову, хоч поки і не дуже важку.
Якщо налаштуємо прийом (сподівання на Нємцеву), то варто більше використовувати пайп. На початку сезону цей компонент працював непогано (перший тиждень імені Міленко), але потім він або зник, або був відверто поганим. В останніх матчах пайп постійно блокували, тому що це був просто пас на задню лінію під груповий блок.
І більше першого темпу, а менше закидань за спину. Це і більш атлетично, і простіше награється.
А ще, банально, вчитися грати на хайболах. У нас має бути якась опція у складних моментах, на яку варто покладатися. Так, це легше сказати, ніж зробити, але без цього ми просто втрачаємо всі свої брейкові шанси.
Робота над ігровими компонентами має йти від тренерського штабу. А чи залишиться Якуб Глушак на наступний рік – велике питання. Велика частина вболівальників вимагає його відставки, але я більш терплячий. Якщо міняти, то тільки на іноземця вищого гатунку – нехай Михайло Мельник приведе Джованні Гвідетті, я буду тільки за. А ставити нового тільки заради зміни – така собі ідея. Як і поставити умовного Андрія Левченка, хоча тоді б точно було розуміння, що немає мовного бар’єру (не впевнений, що та ж Жаркова добре розуміє англійську Глушака).
На користь Глушака говорить те, що він вже знатиме, з чим матиме справу. Бо Ліга націй – це унікальний досвід. Щоправда, є питання щодо підтримки цього тренера з боку гравчинь – принаймні ніхто відкрито не виступив на підтримку Якуба, як свого часу чоловіки за Угіса Крастіньша.
Хто стане альфою цієї збірної?
А ще треба визначитися, хто ж має бути лідером цієї збірної. Щоб це був такий, який би брав відповідальність на себе і був прикладом для своїх партнерів. А також тримав фронт критики.
От візьмемо Артишук. Так, Анна часто найрезультативніша в команді. Але вдарила мимо чи в блок – посмішка до вух, біжить обніматися, типу нічого страшного. Який це приклад для інших? Покажи ти емоцію незадоволення, якийсь жест my bad, щоб підтримати пасуючу, а потім вже проси підтримки для себе.
Логічно було б взяти цю роль Міленко, але також занадто інфантильна, малоемоційна. І не може лідер зникати із майданчика у найвідповідальніші моменти.
Найбільше цю роль зараз тягне Дорсман – вона справді не боїться брати відповідальність на себе. Але в силу своєї позиції вона залежна від інших гравчинь, які мають забезпечити прийом для першого темпу. Та і взагалі, як писав вище, треба шукати посилення на цій позиції.
А коли немає лідерки, яка бере відповідальність на себе, то залишається колективна відповідальність, яка прирівнюється до безвідповідальності. Тоді і виникають оці стандартні інтерв’ю із шаблонними «нам трішки не вистачило», «ми трішки помилялися», «старалися, але»…
Я бачу на роль лідерки наразі три кандидатури – Міленко, Шаргородська, Нємцева. Але комусь із них треба захотіти стати альфою.
Вчимося на помилках і пробуємо знову
На нашу користь має зіграти і факт отримання неоціненного досвіду. Досвіду підготовки, розподілу сил, справляння з тиском, регенерацією емоцій тощо. Вдруге вже матимемо знати, де можна натиснути.
А ще – не боятися застосовувати ширшу ротацію. У нас третина матчів у ЛН без шансів на виграш, чому б у них не обкатувати резерв? Це і їм додасть впевненості, і основі дасть можливість відпочити.
Взагалі, дуже багато гравчинь збірної змінили свої клуби, і в новому році здебільшого будуть грати на вищому рівні. Це також шанс на покращення позицій: в Польщі гратимуть Міленко, Павлик, Котар, Луценко, Федик, Нємцева, у Франції – Шаргородська, в Туреччині – Нудьга, Артишук, в Азербайджані – Луценко, в Японії – Мелюшкіна, в США – Дорсман. Дівчата мають бути в тонусі.
Гравчиням варто навчитися нормально реагувати на критику та хейт. Так, вони вперше опинилися в ситуації такого довгого сезону збірних, з великою кількістю поразок. І треба відділяти критику від образ. Але зрозумійте, що альтернатива цьому – забуття. Як би ви не грали добре в Євролізі, це помічають одиниці. А от до Ліги націй прикута велика увага, і треба навчитися від цього заряджатися.
Нам же, вболівальникам, треба чітко розділяти чоловічу і жіночу збірну. Бо в цьому році для багатьох, хто не слідкує багато за волейболом, очікування від цих двох команд були приблизно однаковими. А коли Мелюшкіна ще перед Євро дає інтерв’ю про можливий чвертьфінал, то і судять за відповідними очікуваннями. А потім Діана ображається. То скажу, що волейболістки в цьому не унікальні – почитайте гілки після футбольних матчів. Та примудряються навіть Магучіх після невиграшів хейтити. Словом, треба знаходити контакт.
У підсумку, якщо ми покращимо деякі аспекти гри і психології, то шанси на збереження прописки в Лізі націй виростуть. Будемо сподіватися і вірити.
Ось такий вийшов потік думок. Дещо сумбурно, але оскільки це останній пост року по жіночому волейболу, то хотілося вмістити все.
52 очки, сет 66:64 і 25:0 – волейбол іноді зовсім божевільний
Тим, хто дочитав до цього місця, додам проти релаксу у вигляді цікавинок зі світу волейболу.
Збірна Таїланду сенсаційно виграла чемпіонат Азії та виборола путівку на Олімпіаду. Вперше в своїй історії! У півфіналі обіграли Японію 3-1, а у фіналі Китай 3-2. Сенсація!
Збірна Канади виграла чемпіонат Північної Америки, двічі обіграла американок по 3-2. А після ще й міні-турнір за путівку на Олімпіаду! От що зробив із командою топовий тренер Гвідетті: від кроку від вильоту із ЛН минулого року до плей-оф цього року, континентальної перемоги і першої путівки на ОІ з 1996 року.
Мексика перемогла в одному із сетів Тринідад і Тобаго 25:0! Це вперше трапилося на континентальному рівні. Щоправда, це не дало мексиканкам потрапити навіть у півфінал.
Шведка Ізабела Гок у матчі з Хорватією набрала 52 (!) очки! Це новий рекорд для збірних, причому із запасом.
Німеччина виграла сет у Італії в товариському матчі 66:64! Також рекорд, до цього максимум було 56:54.
Оце так перфоманси!
За 10 днів розпочнеться чоловічий чемпіонат Європи, до якого готується і збірна України. Наші хлопці провели низку офіційних матчів із переможцями Євроліги збірною Фінляндії, основний із яких виграли 3-1, а більш тренувальні програли двома складами 0-3 і 1-2. До складу повернулися Тимофій Полуян і ліберо Олександр Бойко, але через травму вибув Ілля Ковальов. Втрата. А от Влад Щуров готує сюрприз у вигляді силової подачі.
Подивимося, має бути цікаво. Головне, не повторювати помилки жіночої збірної, там також підступна група (особливо старт із Ізраїлем).
Любіть волейбол і підтримуйте наші команди!
Все буде Україна!
Фото: en.volleyballworld.com, cev.eu
