Цей текст написаний користувачем Sport Club в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями, а також підписуйтесь на блог Couch Coach для нових нетривіальних історій.
***
Це історія про пуерториканського хлопця з великим серцем, який став зіркою бейсболу і кумиром для багатьох поколінь. Він творив магію на полі, але найважливіші його битви відбувалися поза ним.
Він міг оплатити протезування незнайомій дитині під час візиту до лікарні. Міг запросити до себе додому молодих бейсболістів. Або просто заплатити за таксі від аеропорту до готелю – бо добре знав, наскільки важкими бувають перші кроки в MLB.
Він ніколи не залишався осторонь, коли хтось потребував допомоги.
Саме таким був Роберто Клементе – хлопець із Пуерто-Рико, який змінив не лише бейсбол, а й увесь світ.
1934-1948: Хлопчик, який обрав бейсбол замість Олімпу
Роберто Клементе народився 18 серпня 1934 року в пуерториканському містечку Кароліна – передмісті Сан-Хуана. Його батько, Мельчор Клементе, працював на плантаціях цукрової тростини і підробляв вантажником, а мати, Лукреція Вокер, була домогосподаркою. Вона також пекла солодощі на продаж і заробляла пранням білизни. Роберто був наймолодшим із семи дітей у родині.
В майбутньому один із найкращих аутфілдерів (гравців захисту в полі) MLB жартував, що успадкував свою сильну праву руку саме від матері – адже втримати разом усіх дітей значно складніше, ніж ловити м’ячі в бейсболі.
Не дивно, що з малих років Роберто звикав до важкої праці: перед школою він розносив пляшки з молоком у бідному районі Сан-Антон.
Уже тоді Клементе керувався у житті головним принципом: «Якщо у вас є шанс зробити щось, що покращить життя людей навколо вас, і ви цього не робите – ви даремно витрачаєте свій час на Землі». Ці слова стали епіграфом до його біографічної книги – і якнайкраще відображають його життя.
В одинадцять років, коли керівництво школи довго не могло знайти кошти на будівництво паркану, саме Клементе організував збір грошей серед родин учнів. Паркан зрештою звели.
Через рік Роберто став свідком автомобільної аварії. Він самотужки витягнув із палаючої машини водія – і врятував йому життя.
У біографічній книзі «Роберто Клементе» вчителька історії Марія Касерес згадує, що Роберто був надзвичайно сором’язливим у школі: він сидів на останній парті й майже не піднімав руку.
Водночас саме Роберто був головною спортивною зіркою школи – не лише найбільшим талантом бейсбольної команди, а й перспективним атлетом. Він стрибав у висоту на 6 футів, виконував потрійний стрибок на 45 футів і метав спис на 195 футів.
Усі були впевнені, що Клементе поїде на Олімпійські ігри 1952 року під прапором Пуерто-Рико. Та він обрав бейсбол.
Через роки, вже ставши гравцем «Піттсбург Пайретс», Роберто оплатить Марії Касерес дорогу операцію, реконструює «Старшу школу Хуліо Візкаррондо» і щороку повертатиметься туди після завершення сезону.
1948-1954: Талант, який неможливо було не помітити
Вперше на Роберто звернули увагу у 1948 році. На санхуанському стадіоні «Сіксто Ескобар» з’явився бейсбольний скаут Ел Кампаніс, який тоді працював у «Бруклін Доджерс». Згодом він здобуде славу «головного расиста» бейсболу, але саме він першим помітив талант Клементе.
Кампаніс пізніше зізнавався, що не очікував нічого особливого від цієї поїздки – навіть попри те, що місцеві «краби» із Сантурсе вже подарували MLB кількох перспективних гравців. Скаут просто «відбував» свій час на полі, спостерігаючи, як десятки дітей перекидають м’яч, аж поки один 14-річний хлопець із глибокого центру поля не запустив м’яч просто на базу.
Звісно, це був Клементе.
Ел Кампаніс провів кілька тестів: Роберто пробіг шістдесят ярдів за 6,4 секунди й відбив усі подачі пітчера молодшої ліги. Поки майбутня зірка MLB безпомилково відправляла м’ячі чітко по лінії, Кампаніс стояв за сіткою і думав: «Якщо він хоча б зможе тримати биту в руках – ми маємо підписати з ним контракт».
Пізніше, вже в контексті біографії Клементе, скаут «Доджерс» казав: «Як я міг його не помітити? За здібностями це був найвидатніший спортсмен на моїй пам’яті».
У 18 років замість поїздки на Олімпійські ігри Клементе підписав свій перший бейсбольний контракт. Це були місцеві «Крабберс», куди він потрапив через звичайний відбір.
Роберто просто прийшов на те саме поле, де колись його помітив Кампаніс, і продемонстрував свої здібності перед Бастером Кларксоном, тодішнім менеджером команди. Результат був очевидним – такий талант було неможливо не помітити.
Пізніше Клементе згадував в інтерв’ю, що Кларксон відіграв у його житті надзвичайно важливу роль. Саме менеджер постійно нагадував молодому гравцеві про його талант і можливості, які перед ним відкриваються.
Сам Бастер казав: «Він не усвідомлював, наскільки хороший. Але я бачив його потенціал. У мене було три сильні аутфілдери, але я мусив дати йому шанс – і він пробився до основного складу вже в перший сезон».
Перший контракт Роберто Клементе, за яким він отримував 40 доларів щотижня та бонус у 500 доларів, досі зберігається у його брата Джастіно.
1954-1955: Випробування холодом і байдужістю
Однак ані «Доджерс», ані Кампаніс не забули про талановитого юнака з Пуерто-Рико. Тож уже через два роки, 19 лютого 1954 року, Клементе таки перебрався до США, підписавши контракт на 5000 доларів за сезон.
Мрія будь-якого латиноамериканського хлопчика в один момент здійснилася для Роберто. Але навряд чи він очікував, що реальність виявиться такою суворою.
«Доджери» тоді виступали в нижчих лігах MLB, тому всі розуміли: якщо показати Клементе перед «великими клубами», його заберуть уже на наступному драфті. Натомість команди нижчих ліг воліли тримати своїх найцінніших гравців, сподіваючись вигідніше реалізувати їх у майбутньому.
То як сховати одного з найталановитіших бейсболістів епохи?
Рішення знайшли на півдні Канади: майже одразу після підписання контракту з Клементе «Доджерс» відправили його до Монреаля. Лише у 1967 році в інтерв’ю для «Sports Illustrated» колишній генеральний менеджер «Бруклін Доджерс» Баззі Бавасі відверто пояснив ситуацію:
«Він був 19-річним хлопцем, який щойно вийшов із зимової ліги, і для нього не було місця в складі. Ми наказали «Монреалю» тримати його в таємниці будь-якою ціною. Там він мав право на бейсбольний драфт, а ми не хотіли втрачати такого перспективного гравця. З іншого боку, ми навіть не усвідомлювали, наскільки він сильний – інакше одразу відправили б його до основного складу та захистили від драфту, навіть ціною інших гравців».
Бавасі прямо підтвердив: тодішній менеджер «Монреаль Роялс» Макс Мейкон стежив за тим, щоб Клементе не виглядав надто добре. Його випускали на поле лише час від часу.
За помилки його залишали в грі, але після вдалих ударів чи хоум-ранів одразу змінювали. Будь-яка успішна дія означала, що наступний матч – або навіть кілька – Роберто доведеться пропустити.
Час у Канаді став для Клементе одним із найважчих: він майже не розмовляв англійською, не кажучи вже про французьку, яка переважала в Монреалі; залишив теплий пуерториканський клімат заради холодної канадської реальності; і постійно стикався з расизмом та дискримінацією – навіть на бейсбольному полі.
Одного разу він був на межі: після чергової несправедливої заміни Клементе вирішив усе кинути. Він повернувся до готелю й почав збирати речі, коли у двері постукав Говард Гаак – тодішній скаут «Піттсбург Пайретс». Він сказав: «Просто дограй цей рік – і вже наступного ти гратимеш за «піратів».
«Доджери» так і не змогли сховати свою перлину – за Клементе стежили не лише вони. Їхній колишній скаут Клайд Сукефорт із 1952 року працював у «Піттсбург Пайретс», але не забував про талановитого хлопця з Пуерто-Рико, якого колись знайшов Кампаніс. Роберто дограв сезон у Монреалі, щоб нарешті отримати шанс у MLB.
1955-1960: Дебют у MLB та перші іскри великої легенди «Піттсбург Пайретс»
Саме так почалося сходження зірки Роберто Клементе. У дебютному матчі за «піратів» він одразу ж записав свій перший хіт у першому ж виході на біту.
Упродовж кар’єри він лише двічі завершував сезон із менш ніж 100 хітами, і лише п’ять разів – із середнім показником нижче .300 (чотири з них припали на його перші сезони).
Примітка. Хіт – це вдале відбивання м’яча у поле із займанням атакуючим гравцем принаймні першої бази. 100 хітів за сезон – гросмейстерський показник. Середній показник – це відсоток вдалого відбивання м’яча при виході на биту, і 0.300+ (тобто вище 30%) – це також топовий показник.
Перше унікальне досягнення підкорилося йому вже у другому сезоні. У матчі проти «Чикаго Кабс» Клементе записав на свій рахунок перший в історії MLB «walk-off inside-the-park home run» – переможний хоум-ран, коли м’яч не залишав поле.
Утім, усе це було лише «розігрівом» для Клементе – його справжній розквіт, як і золота епоха «Піттсбург Пайретс», припали на наступне десятиліття.
Попри успіхи на бейсбольному полі, проблеми з адаптацією нікуди не зникли. Як виходець із іспаномовного Пуерто-Рико, Клементе все ще мав труднощі з англійською мовою. Ба більше, Піттсбург 1950-60-х був значно більш сегрегованим, ніж канадський Монреаль, особливо щодо кольору шкіри.
Лише згодом, у 1971 році, «Пайретс» стануть першою командою в історії MLB, яка вийде на поле виключно з темношкірими та латиноамериканськими гравцями. Але на початку кар’єри Клементе навіть не міг жити в тих самих готелях, що й інші гравці команди.
1960-1972: Від лідера до легенди – як Клементе підкорив MLB і переписав історію бейсболу
Золота епоха Клементе розпочалася в сезоні 1960 року. Тоді «Піттсбург Пайретс» виграли свою третю Світову серію (фінал MLB між переможцями Американської та Національної ліги) після 35-річної перерви, а Клементе став одним із героїв фіналу, записавши щонайменше один хіт у кожному з семи матчів.
Саме цей сезон став знаковим і для Клементе індивідуально: він виграв свою першу «Золоту рукавичку» (Gold Glove Award – нагорода найкращому захиснику в полі) – і далеко не останню, адже здобував її протягом 12 сезонів поспіль. Цей результат і досі залишається рекордом серед аутфілдерів.
Того ж року Клементе вперше в кар’єрі зіграв у Матчі всіх зірок, остаточно закріпившись у статусі лідера «Пайретс» і одного з найкращих гравців ліги.
Попри те, що до 1971 року «Піттсбург Пайретс» більше не виходили до Світової серії, Клементе залишався однією з головних зірок MLB. Окрім численних «Золотих рукавичок», він щороку потрапляв до Матчу всіх зірок. А в 1966 році Роберто став МВП Національної ліги, а вже наступного сезону – другим за середнім показником ударів (.357). Також визнавався найкращим бетером Національної ліги у 1964 та 1967 роках.
Ще одним історичним сезоном для Клементе став 1971 рік, коли «Піттсбург Пайретс» здобули свою четверту перемогу у Світовій серії. Він знову повторив своє досягнення одинадцятирічної давнини, записавши щонайменше один хіт у кожному матчі серії.
Але цього разу Клементе зіграв із неймовірним середнім показником .414 і був визнаний МВП Світової серії. Він став першим пуерториканцем і першим аутфілдером, який здобув цю нагороду.
Наступний сезон видався менш вдалим як для «Піттсбург Пайретс», які не змогли пробитися до Світової серії, так і для Клементе, який через травми пропустив частину сезону, зокрема Матч усіх зірок. Втім, йому вдалося здобути дванадцяту й останню «Золоту рукавичку», а також встановити ще одне досягнення.
30 вересня 1972 року, у четвертому інінгу матчу проти «Нью-Йорк Метс», Роберто Клементе став лише п’ятнадцятим гравцем в історії MLB, якому підкорилася позначка у 3000 хітів за кар’єру.
А вже 1 жовтня він оформив свій 3001-й хіт, який став останнім у його житті…
1972: Останній політ Роберто Клементе – трагедія, що забрала легенду
Будучи видатним бейсболістом, Роберто Клементе був також і визначним благодійником. Протягом усієї кар’єри він відстоював права та свободи темношкірих і латиноамериканських гравців у MLB.
Водночас його діяльність виходила далеко за межі бейсболу. Клементе фінансував будівництво та реконструкцію об’єктів у Пуерто-Рико та по всій Латинській Америці, заснував власний благодійний фонд, який надавав гуманітарну допомогу дітям і нужденним сім’ям, підтримував розвиток спортивної інфраструктури та допомагав постраждалим від стихійних лих у Латинській Америці й Карибському регіоні.
Саме тому, коли 24 грудня 1972 року в Манагуа (Нікарагуа) стався руйнівний землетрус, фонд Клементе вже впродовж наступних семи днів організував три літаки та корабель з медикаментами, одягом, продуктами харчування та іншими необхідними речами.
Цього вже було більш ніж достатньо, але Роберто не зупинився. Дізнавшись, що частина гуманітарної допомоги через корупцію так і не дійшла до населення, він вирішив особисто супроводжувати наступний вантаж.
31 грудня 1972 року вантажний літак з Клементе на борту та майже 7,5 тонами гуманітарної допомоги розбився біля берегів Пунта-Мальдонадо (Мексика). Трагічний день для Пуерто-Рико та бейсболу.
Щоб зрозуміти, якою була реакція світу на смерть Роберто Клементе, наведу кілька фактів:
- Вже наступного року Роберто Клементе був посмертно включений до «Залу слави бейсболу». Він став першим латиноамериканцем, удостоєним такої честі, і створив прецедент, адже Ліга не дотрималася звичного п’ятирічного терміну після завершення кар’єри. Відтоді гравці, які загинули за подібних обставин, можуть бути включені до «Залу слави» вже через пів року.
- «Піттсбург Пайретс» вивели з обігу ігровий номер 21, під яким виступав Клементе. Разом з багатьма іншими клубами MLB вони пожертвували значні кошти до «Фонду Роберто Клементе» та на гуманітарну допомогу постраждалим від землетрусу в Нікарагуа.
Також було профінансовано та реалізовано проєкт спортивної школи в Кароліні, Пуерто-Рико – ініціативу, яку сам Роберто започаткував ще за життя.
- Дружина Клементе, Віра, отримала з рук Річарда Ніксона «Президентську медаль громадянина». Це стало першим врученням другої за значущістю цивільної нагороди США.
Майже через тридцять років інший президент, Джордж Буш-молодший, вручив Вірі Клементе найвищу нагороду країни – «Президентську медаль свободи».
- MLB також перейменувала свою щорічну нагороду, яку вручають за значний внесок у громадську діяльність та благодійність. З 1973 року вона носить назву «Нагорода Роберто Клементе».
У 2002 році Ліга пішла ще далі й запровадила «День Роберто Клементе», який відзначають у третій тиждень вересня.
- У Сан-Хуані було збудовано стадіон, названий на честь Клементе. По всьому світу його ім’я носять спортивні комплекси, школи та громадські заклади. Першим із таких став бейсбольний майданчик у німецькому Мангеймі, який перейменували буквально за кілька днів після трагедії.
Це були офіційні вшанування.
Але найбільш показовою стала реакція простих людей у перші дні після трагедії. На пляжі Пунта-Мальдонадо безперервно збиралися люди – спершу десятки, згодом сотні. Спочатку вони сподівалися на порятунок Клементе, а з часом просто молилися.
Серед перших на пляж прибув партнер Клементе по «Піттсбург Пайретс» і його близький друг Менні Сангіллен. Він не просто спостерігав – він долучився до пошукової групи ВМС США. Протягом одинадцяти днів Менні пірнав у води Атлантики на глибину до 120 футів, досліджував берегові лінії та коралові рифи. Сангіллен зробив усе, щоб повернути тіло друга додому – до Сан-Хуана.
У Сан-Хуані ситуація була не менш щемливою. Серед тисяч пуерториканців, які заполонили вулиці міста, був і ще один партнер Клементе по «Піттсбург Пайретс» – Стів Бласс. Спершу вони чекали на повернення свого героя живим, згодом – хоча б його тіла. Та протягом усієї пошукової операції не могли змусити себе розійтися по домівках.
Його справді любили. Так завершилася життєва історія Роберто Клементе – незвичайного хлопця з Пуерто-Рико, який змінив не лише бейсбол, а й увесь світ.
Постскриптум від автора
Під час написання цього тексту я стримувався від бажання додати цитати та коментарі найближчих людей Клементе – дружини, дітей, брата. Вони, без сумніву, допомогли б ще глибше розкрити його особистість. Та водночас це виглядало б як виривання зі змістового контексту, адже кожна наступна фраза доповнювала попередню.
Усі ці коментарі та цитати зібрані в біографії «Клементе: Справжня спадщина невмирущого героя». Я ж вирішив, що навіть публічних і спортивних досягнень великого пуерториканця вистачить навіть для декількох подібних матеріалів. Тож просто пораджу вам звернутися до цієї біографії, щоб глибше зануритися в життя легендарного Роберто Клементе.
Більшість фотографій та цитат були взяті з книги «Клементе: Справжня спадщина невмирущого героя» та джерел www.hollywoodreporter.com, www.discoverpuertorico.com
«Примарні автори» спортивних автобіографій: ті, чиї імена залишаються «в тіні»
Петер Гент: футболіст, який розкрив темні секрети NFL
