22 лютого на сцені амфітеатру «Арена ді Верона» пройшла церемонія закриття Олімпійських ігор-2026, на яких Україна не здобула жодної медалі.
Журналіст Sport Club Володимир Майдан поговорив з олімпійським чемпіоном з греко-римської боротьби, а нині депутатом Жаном Беленюком, який поділився своїми враженнями від Олімпіади та на власному досвіді пояснив, як проходить підготовка і як розподіляється фінансування.
Оперні сюжети, батут, Blue (Da Ba Dee) та хітова афтепаті – Олімпіаду-2026 закрили в античному амфітеатрі
«Коли держава вкладає кошти і всі готуються на результат – то бажано його мати»
– Як ви можете загалом оцінити виступ України на зимових Олімпійських іграх?
– Відсутність медалей – це точно не позитивний результат. Змагання на те й розраховані, що їхати треба не за участю – хоча це і не зовсім відповідає олімпійському принципу. Коли держава вкладає кошти і всі готуються на результат – то бажано його мати. Тому я вважаю виступ незадовільним.
– На літніх Олімпіадах ми завжди набираємо медалей і чекаємо цього. Відсутність медалей на зимових Іграх – це однозначно провал чи все ж очікування обов’язкового потрапляння до топ-3 не завжди є реалістичними?
– Історично в нас країна більш орієнтована на літні Олімпійські ігри, тому чекати на зимових Олімпіадах таких результатів, як на літніх, нам точно не доводиться.
В нас були подібні результати і раніше, але перед цими Олімпійськими іграми у мене були надії хоча б на одну якусь медаль. Коли вони не виправдалися, то… Не скажу, що це провал, адже ми неособливо розраховували на щось.
Якби була хоча б одна медаль – це вже був би успіх. Тобто у нас успіх від незадовільного результату відрізняється наявністю лише однієї медалі. Якби у нас була бодай бронзова медаль – це уже був би достатньо пристойний результат.
Треба проаналізувати всі ці результати. В будь-якому випадку, на базі нашого комітету будемо заслуховувати і голову Національного олімпійського комітету, і міністра молоді та спорту. Мені буде цікаво послухати їхні точки зору з приводу причин і оцінку виступу нашої збірної на цих зимових Олімпійських іграх.
Олімпіада-2026 – найгірша зимова в історії України: нуль медалей та жодного потрапляння у топ-5
– Можливо, у вас є якісь думки, які висновки мають бути зроблені уже зараз, щоб наступний олімпійський цикл не завершився подібним результатом?
– По перше, ми повинні розуміти, що в спорті ніхто ніяких гарантій дати не може. Можна все зробити: усю підготовку, усе необхідне фінансування, але є певні аспекти, які від нас напряму не залежать – і інколи від спортсмена теж. До прикладу, ситуація з Владиславом Гераскевичем, якого банально дискваліфікували.
Буває, що результату немає навіть при належному, абсолютно адекватному підході і нормальних умовах для підготовки. Тому тут гарантій ніхто дати не може, тим паче в зимових Олімпійських іграх. Якщо брати літні Олімпійські ігри – там можна гарантувати, що в нас буде якась кількість медалей. Ми можемо дискутувати з приводу їхньої якості і кількості, але ні в кого сумнівів немає, що вони будуть, правильно?
Тут ми хочемо проаналізувати точку зору установ, які безпосередньо займалися участю нашої команди, в тому числі комунікували з тренерським складом. На кожному рівні повинна відбутися певна дискусія для того, щоб всі, хто був залучений до підготовки, змогли сказати, що не вдалося, які причини і яким чином їх можна виправити для того, щоб поліпшити ці результати на майбутнє.
Якщо проаналізувати попередні два цикли, у нас лише Олександр Абраменко давав результат. Він давав медалі. До цього була найуспішніша Олімпіада-2014, хоча вона проходила на теренах країни-терориста, нашого ворога РФ. В Сочі наші дівчата показали перший результат, здобувши золоту медаль, плюс ще одна з сестер Семеренко здобула бронзову. Зараз в біатлоні зміна поколінь: Юлія Джима виступає, але вона вже достатньо вікова атлетика, і розраховувати на неї в цьому аспекті вже достатньо важко.
Треба аналізувати кожен вид спорту окремо, тому що я читав інтерв’ю того ж Абраменка, і він п’ять разів був на Олімпійських іграх. Чесно кажучи, навіть дивно, що він стільки разів там був, оскільки це достатньо солідний відрізок часу. Але тим не менш, він сказав, що тільки на двох він показав свої максимальні показники.
Тут не підгадаєш. Треба, щоб багато факторів зійшлось: пікова форма, удача, в наших видах спорту ще й жеребкування. Багато аспектів. Ось чому ми повинні аналізувати, повинні знати причини і зробити адекватні висновки для того, щоб працювати далі і поліпшувати умови.
Я не згоден зі словами, що війна є найважливішим фактором. Звісно, війна – це той фактор, який не сприяє розвитку спорту. Але ми можемо побачити, що наші олімпійці були забезпечені навчально-тренувальними зборами за кордоном, тому що саме зимові види спорту переважно готуються за кордоном через відсутність належної інфраструктури всередині нашої держави. Дивитись саме на війну немає ніякого сенсу. Представники літніх видів спорту попри війну показали пристойний результат, а на зимових спрацював факт певного невезіння, зміни поколінь і високої конкуренції, яка зростає з кожним роком у всіх видах спорту. Просто до цього треба бути готовим.
«Фінансування зимових ОІ: 2025-й – 159,6 мільйона євро, 2026-й – 120 мільйонів»
– Україна витратила значні кошти на підготовку до Ігор. Наскільки, на вашу думку, суспільство має право вимагати результату в такій ситуації?
– Знаючи, що в нас буде з вами ця дискусія, я спеціально дізнався про те, які суми були залучені в зимових видів спорту.
2025-й – 159,6 мільйона гривень, з яких 140 – це навчально-тренувальні збори. 19,6 млн – участь в Олімпіаді, попередні платежі та броні. На 2026-й передбачено 120 млн: 32 млн – фінальні навчально-тренувальні збори, 42 млн – участь в Іграх і 45 млн закладено на винагороди, але, очевидно, з нашими результатами ця сума просто залишиться в бюджеті України.
Звісно, це мільйони гривень. Суспільство повинно знати, які кошти залучаються для того, щоб підготувати нашу збірну. Має право знати. Але вимагати… Стрибнути вище голови важко.
Зараз взагалі точаться широкі обговорення і дискусії, особливо серед стейкхолдерів спортивної сфери, з приводу зміни підходів і загальних реформ, щоб не стільки приділяти уваги спорту найвищих досягнень, скільки масовому спорту. Подібні результати тільки наштовхують прихильників підходу щодо масовості на те, що цей підхід є єдино вірним.
Але тут є певний простір для маніпуляцій, тому що ми традиційно не можемо похизуватись якимось супервисокими результатами для України в зимових видах спорту. Але якщо ми візьмемо літні види – там зовсім інша ситуація. В нас було 22-ге місце за підсумками Олімпійських ігор в Парижі, 12 медалей – точно є над чим задуматися.
Але я закликаю суспільство в будь-якому випадку підтримувати наших атлетів, тому що хай там як, а Олімпійські ігри – це змагання, на які не можна просто так поїхати. Це змагання, до яких треба готуватися навіть для того, щоб просто туди потрапити, тому що там представлені найкращі з найкращих. Це вже велике досягнення.
Звісно, що нам, як українцям, хочеться, щоб наші атлети були найкращими, вигравали велику кількість різноманітних нагород. Тим паче, держава в умовах війни забезпечує всі необхідні умови для того, щоб спортсмени в такій ситуації їздили по навчально-тренувальних зборах, готувалися, приділяли увагу своїй формі і морально психологічним аспектам.
Очевидно, що війна теж впливає і на психологічний стан атлетів. Важко готуватися, коли знаєш, що твої рідні та близькі знаходяться під постійними обстрілами. Ще хтось воює. Це такі фактори, які точно впливають негативно, але, тим не менш, хочеться результатів. Це відверто. І є над чим задуматися.
«Всі федерації хочуть якомога більше грошей на розвиток свого виду спорту, це логічно»
– Чи може відсутність медалей на зимовій Олімпіаді вплинути на фінансування спорту в майбутньому? І чи це було б правильним рішенням?
– Там є відповідна сітка фінансування. В нас взагалі в разі наявності медалей йде одне фінансування, якщо їх немає – воно зменшується відповідно до результативності того чи іншого виду спорту. Тому у видах спорту, які не показали результат – а в нашому випадку ніхто не повернувся з медалями – фінансування буде зменшено, якщо воно було збільшено через наявність результатів до цього. Це залежить від того, від чого відштовхуватись.
Є ще Кубки світу, чемпіонати світу, чемпіонати Європи і вони теж впливають на підсумковий аспект в контексті об’єму фінансування того чи іншого виду спорту. Звісно, що ті види спорту, які не проявляються ні на Олімпіадах, ні на інших турнірах, – їхнє фінансування зменшується. Це правда. А ті, хто навпаки розвивається, показує якісь результати – не обов’язково на Олімпіаді – це теж рахується і відповідно до цієї сітки розраховується фінансування на наступний рік.
Це складний процес. Це не так просто, що федерація подає скільки хоче, а міністерство дає стільки, скільки воно запросило. Питання в тому, що бюджет не гумовий. У всіх є великий попит на те, щоб проводити більше зборів, більше людей залучати на ті чи інші навчально-тренувальні збори – всі федерації хочуть якомога більше грошей на розвиток свого виду спорту, це логічно. А держава вже у вигляді Міністерства молоді та спорту розподіляє фінансування з огляду на те, наскільки є результативність, наскільки масовий вид спорту і так далі.
До прикладу, треба розуміти, що в боротьбі на те, щоб провести збір, не можна викликати тільки першого номера, тому що йому треба з кимось тренуватися. Це, відповідно додаткове навантаження: треба викликати першого номера, другого і третього, щоб було три людини, які між собою можуть спарингувати. А якщо це вид спорту, де немає необхідності в спаринг-партнерах, то фінансування в цьому аспекті зменшується. Бувають такі навчально-тренувальні збори, де один спортсмен і один тренер поїхали. А у нас, до прикладу, коли збори, то це умовно 10 спортсменів і штат тренерів. Всілякі нюанси, які люди, які не дотичні так глибоко до сфери, не враховують, а це насправді дуже суттєва історія.
Тому кожного року представники федерацій, тренери звітують перед комісією в Міністерстві молоді та спорту, розповідають їм про те, що вони планують зробити і яке фінансування їм потрібно. І вже відштовхуючись від цих даних міністерство робить подальші кроки: йде на зустріч або каже, що в цьому році, на жаль, немає такого фінансування.
Як правило фінансування збільшується саме під час підготовки до Олімпіади, тому що всі розуміють, що це престиж країни, це головні змагання чотириріччя і треба викладатись на повну. А в проміжних роках, як правило, фінансування не таке велике. Тим паче зараз, коли війна.
«МОК відверто підігрує РФ, при цьому не цураючись нічого»
– Скандал навколо Владислава Гераскевича знову актуалізував питання позиції МОК. Ви його підтримували і в соцмережах, і у Верховній раді. Які у вас емоції від його вчинку зараз, коли Олімпіада вже пройшла і коли вже зрозуміло, чим це закінчилось?
– Поки що не знаємо, чим це все закінчилося. Знаємо тільки те, що його дискваліфікували. Те, що МОК перебуває у своїй певній парадигмі, де присутні подвійні стандарти – це очевидна історія. Ми бачимо багато моментів, коли на щось закриваються очі, на щось дуже активно реагують, як на шолом Владислава, до прикладу.
Певне розчарування від МОК в цьому плані в мене дійсно залишилася. Я не бачу ніякої проблеми дати представнику країни, яка чотири роки потерпає від агресії РФ, проїхати в шоломі пам’яті тих атлетів, які мали б знаходитися на цих Олімпійських іграх. Це потенційні учасники цих змагань. А МОК дуже «уважно» саме до цієї інформації поставився і принципово заборонив, а потім взагалі дискваліфікував Владислава від участі у цих змаганнях.
В той самий момент нова очільниця цієї інстанції казала про солідарність, про підтримку України і продовжила про це говорити. В тому то і ховається прикрість ситуації: одна річ говорити, а інша – на справі продемонструвати свою підтримку.
– Ви сказали, що ще не знаєте, чим це закінчилось. На вашу думку, чи має Україна достатньо важелів впливу в міжнародних спортивних структурах, щоб відстоювати свою позицію?
– Вона має право відстоювати. Я не знаю, що значить в суді впливати. Суд повинен бути незалежний, незаангажований і виносити відповідні рішення. Якщо на суд хтось впливає, то це вже трошки інше. Це вже не суд.
Ми повинні добиватися справедливого рішення і, принаймні, вибачень. Перед Україною – не перед Владиславом, – тому що це був ляпас нашій країні. Владислав просто взяв цю історію та поніс, але в будь-якому випадку він символізував і представляв саму нашу державу. Тому я впевнений, що це стосується саме державних інтересів нашої країни, спортивно-політичної репутації і честі. Треба до кінця відстоювати нашу позицію, у всі належні інстанції подавати позови.
МОК відверто підігрує РФ, при цьому не цураючись нічого – однією рукою він дозволяє їм поступово повертатися в міжнародний спорт з власною символікою, а іншою – забороняє вшановувати пам’ять загиблих від рук цієї ж федерації атлетів. Мені здається, це ганебно.
– Як ви можете прокоментувати дії члена МОК від України Валерія Борзова та члена МОК Сергія Бубки?
– Ми можемо погоджуватися зі словами Борзова, можемо не погоджуватися. Думаю, що в момент, коли країна захлинається в крові, всі все розуміють.
Нас підтримували також і міжнародні колеги і спортсмени, тобто це не позиція тільки українців, які, як то кажуть, щось собі придумали. Це говорили багато атлетів, багато представників різноманітних спортивних міністерств інших країн. Багато хто зараз взагалі пропонує бойкотувати відкриття Паралімпіади через таку політику МОК.
Я вважаю, що представники України повинні в таких моментах займати однозначну проукраїнську позицію. Тому що вони українці, що тут ще можна казати?
З приводу точки зору пана Бубки – я взагалі її не почув. Я не знаю, що у нього в голові, яка в нього позиція. Я не можу нічого прокоментувати, тому що я нічого не чув, нічого не читав з приводу того, що він вважає щодо цієї ситуації.
Сергій Бубка – про дискваліфікацію Гераскевича
Пан Борзов сказав слова-виправдання МОК. Я особисто не погоджуюся. Чому він тоді не прокоментував всі останні намагання МОК задобрити РФ? Як він до цього ставиться? Мені теж цікаво послухати, як він до цього ставиться.
Я вважаю, що це ганебно, це неприпустимо, коли РФ розв’язала війну і ця війна ще не закінчилася, а вони вже намагаються повернути її до змагань. Підлітків вже допустили під власною символікою, зараз паралімпійці і дійсно логічним наступним кроком буде допуск уже дорослих. Я так розумію, що це вже готується – в них є час до наступних Олімпійських ігор, ще два з половиною роки. Звісно, вони спочатку підуть по федераціях. Федерації уже допускають їх з власною символікою – бачимо, до прикладу, представників дзюдо. Такий поступовий рух буде по всіх федераціях, а потім вже родзинкою на цьому торті буде рішення МОК про допуск росіян. Просто все робиться не за один день, це такий певний шлях.
Тому я вважаю, що це неприпустимо. Мені цікаво, що наші представники з України роблять для того, щоб не допустити росіян. Я вважаю, що саме в цьому повинна зараз полягати їхня робота. Це спортивна дипломатія, і якщо ми боремося, наші воїни стоять на фронті, то наші спортсмени повинні відповідно на спортивних майданчиках відстоювати честь нашої держави, піднімати її прапор і говорити про те, що по нас звідусіль б’ють. А наші дипломати повинні виконувати свої представницькі функції і робити все для того, щоб допомогти нашій державі.
Війна на цих дипломатичних фронтах – це невід’ємна частина великої політики. Хоча РФ постійно розповідає про те, що спорт повинен бути поза політикою, всі вже напевно зрозуміли, що це абсолютна нісенітниця і що спорт, особливо Олімпійські ігри, – це не просто політика, це велика політика. Великі гроші, великі сподівання і велика можливість використання результатів.
Якщо це не політика, то чому МОК спочатку заборонив на цілий рік виступи росіян та білорусів на міжнародній арені? Вони самі собі суперечать, намагаючись балансувати і бути так званими нейтральними до політики. Вони самі собі суперечать всіма цими діями.
І зараз вже інша історія, кон’юнктура змінилася: Трамп приймає Путіна, і це сигнал, що можна відходити від політики ізоляції РФ. Це жорстока політична історія. Скрізь політика, але по іншому ніяк. Нам треба робити своє і кожен на своєму місці повинен робити щось для того, щоб поліпшити життя нашої країни в цілому.
40 головних миттєвостей зимової Олімпіади-2026
***
Фото: Danylo Antoniuk/Anadolu via Getty Images, фейсбук Олександра Абраменка, Ihor Kuznietsov/Novyny LIVE/Global Images Ukraine via Getty Images, фейсбук Жана Беленюка, Robert Michael/picture alliance via Getty Images, Richard Heathcote/Getty Images
