Американка українського походження Оксана Мастерс взяла чергову медаль на Паралімпійських іграх – стала чемпіонкою у змішаній естафеті з лижних гонок в Італії.
Мастерс – рекордсменка США на Паралімпіадах. Це вже її 23-тя медаль
Перемога на 10 км принесла загалом дванадцяту золоту медаль. Усіх разом тепер 23 – 17 на зимових Іграх та 6 на літніх. У лижних гонках, біатлоні, велоспорті та веслуванні.
За хронологією досягнення виглядають наступним чином:
Літня Паралімпіада-2012, Лондон (дебют у 23 роки)
🥉 Академічне веслування, змішані парні двійки
Зимова Паралімпіада-2014, Сочі
🥈 Лижні перегони (сидячи), 12 км
🥉 Лижні перегони (сидячи), 5 км
Зимова Паралімпіада-2018, Пхьончхан
🥇 Лижні перегони (сидячи), 5 км
🥇 Лижні перегони (сидячи), спринт
🥈 Біатлон (сидячи), 12.5 км
🥈 Біатлон (сидячи), 6 км
🥉 Лижні перегони (сидячи), 12 км
Літня Паралімпіада-2020, Токіо
🥇 Велоспорт (шосе), індивідуальна гонка з роздільним стартом
🥇 Велоспорт (шосе), групова гонка
Зимова Паралімпіада-2022, Пекін
🥇 Біатлон (сидячи), 10 км
🥇 Біатлон (сидячи), 6 км
🥇 Лижні перегони (сидячи), групова гонка
🥈 Біатлон (сидячи), 12.5 км
🥈 Лижні перегони (сидячи), спринт
🥈 Лижні перегони (сидячи), 10 км
🥈 Лижні перегони (сидячи), 15 км
Літня Паралімпіада-2024, Париж
🥇 Велоспорт (шосе), індивідуальна гонка з роздільним стартом
🥇 Велоспорт (шосе), групова гонка
Зимова Паралімпіада-2026, Мілан та Кортіна-д’Ампеццо
🥇 Біатлон (сидячи), 7.5 км
🥇 Лижні перегони (сидячи), спринт
🥇 Лижні перегони (сидячи), 10км
🥇 Змішана естафета у лижних перегонах (4×2,5 км)
Це – рекорд для США як за загальною кількістю медалей, так і за золотими.
Також на поточній Паралімпіаді було четверте місце в індивідуальній гонці та шосте в пасьюті, а попереду в Оксани – ще одна дисципліна.
Оксана народилась на Хмельниччині – з вадами внаслідок Чорнобильської катастрофи. Батьки відмовились від неї
При народженні Оксана мала прізвище Бондарчук від батьків, які відмовились від неї. Дитина народилась у 1989 році з інвалідністю та вадами, які пов’язують з наслідками Чорнобильської катастрофи (схоже траплялось у жінок, які зазнавали радіаційного випромінення та потім народжували дітей).
Про свої ранні етапи життя спортсменка розповідала зокрема у книзі «Долаючи біль. Мемуари про відвагу та тріумф».
Точної відповіді, чому батьки відмовились від неї, немає, але, ймовірно, їх налякали суми можливих подальших операцій.
«Я народилася із шістьма пальцями на ногах. Усі п’ять пальців на руках зрослися, а великого не було взагалі. Ще була колінна гемімелія: суглоб гнувся і не тримав ногу.
Я народилася без зубної емалі, частини шлунку, правого біцепса та однієї нирки. Нирка неправильно розташована. У свої п’ять років я ще не знала, що на мою матір вплинула жахлива кількість радіації, що осіла на цю частину України після вибуху на Чорнобильській АЕС, і що я одна з незліченної кількості дітей, які внаслідок катастрофи народилися з вадами.
Я також не знала, чому батьки відмовилися від мене», – пояснювала Оксана.
Життя в будинку-інтернаті було пеклом на землі – ґвалтування, голод та ймовірне вбивство подруги
У книзі та у різних інтерв’ю Оксана розкрила деталі перебування в інтернаті в Ізяславі, які викликають жах.
«Багато страшних речей відбувались зі мною вночі під час життя в дитбудинку, – згадувала спортсменка. – Ця картина назавжди застигла в моїй голові – два ліжка, праворуч і ліворуч від дверей, двері відкриваються і я бачу чиюсь тінь. Це стало моєю буденністю. Мене ґвалтували щодня з 5 до 7 років.
Однієї ночі з моєю найкращою подругою ми пробралися на кухню по хліб, бо були голодні. ЇЇ побили, мені сказали: «Ти будеш наступною». Тієї ж ночі вона померла. Вона постійно захищала мене, беручи вину на себе.
Вона була єдиною сім’єю, яку я тоді мала. Це несправедливо, що так багато дітей, і не лише вона, не мали шансу прожити своє життя. Я сподіваюсь, що вона була б щаслива, якби побачила, як я живу, радіючи тому, що маю, замість жаліти себе, бути нещасною і злою. Хоча і це б вона підтримала, бо у мене є право злитися».
Оксану у 7-річному віці удочерила американка – процес був довгим
Дівчинку врятувала Ґей Мастерс – незаміжня тоді професорка одного з американських університетів. Як вказується у джерелах, зрозуміла, що потрібно удочерити Оксану, одразу у момент, коли побачила її фотографію.
Втім, процес не був легким. І недешевим – довелося пройти крізь безліч бюрократичних історій та навіть давати хабарі чиновникам в Україні. Також вона хотіла удочерити й згадану вище подругу, Оленку, але у розмові про неї директори і вихователі «уникали і нервували».
Стосовно перевірки описаних у книзі подій колись запити відправляла «Радіо Свобода» – тоді ж в інтернат приїздили правоохоронці, які в архівах виявили, що у середині 90-х взагалі не було порушено жодних кримінальних справ стосовно смертей дітей.
На зв’язок з Ґей не виходила й біологічна матір Оксани – мовляв, один з дзвінків таки закінчився дуже коротким діалогом, де та сказала, що американка «помилилась номером».
У США у підсумку дівчинка переїхала у 1997 році.
«Я не розуміла, що відрізняюсь від інших, доки не приїхала до Америки. У мене діагностували затримку росту через недоїдання. У вісім років мій зріст був 86 см, а вага – 16 кг. Середні показники для трирічної дитини у США у моєму семирічному віці».
Вже там вона перенесла кілька операцій на руках та ампутацію обох ніг, а на початку нульових почала займатись спортом – зокрема веслуванням, в якому здобула свою першу медаль Паралімпіад у 2012-му.
Паралельно Оксана вчилась, відвідуючи школу та згодом вищі навчальні заклади. Книгу, до речі, присвятила якраз матері Ґей – «Її любов врятувала мене».
Попри жахи дитинства Оксана любить Україну – постійно висловлюється на цю тему
Зокрема публічно виступала на підтримку України на попередній Паралімпіаді-2022, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну.
І на наступній літній у Парижі теж:
«Попри те, що мені так пощастило брати участь у своїх сьомих Паралімпійських іграх, багато моїх українських колег трагічно втратили цю можливість через прямий наслідок війни.
487 українських спортсменів і тренерів (і, на жаль, кількість продовжує зростати) втратили життя – багато з них мріяли б змагатися на Іграх у Парижі. У липні в Лондоні було відкрито експозицію, яка віддає данину пам’яті загиблим героям спортивного обладнання, яке має бути в грі, а не лежати на полі.
На Паралімпійських іграх у Пекіні 2022 року я пожертвувала частину своїх призових грошей організації «Жодна дитина не забута» через Global Giving, щоб допомогти дітям, життя яких постраждало від вторгнення Росії в Україну. Я планую зробити те саме, якщо піднімусь на пʼєдестал тут, у Парижі, у гонці з роздільним стартом».
Зрештою, у Парижі вона здобула дві золоті медалі.
А ось так вона згадувала ту Паралімпіаду у Китаї на тлі подій:
«Я погано спала під час Пекіну-2022 через те, що відбувається. Сльози просто лилися з моїх очей.
Я дуже пишаюся бути українкою, пишаюся бути американкою. Ніколи не уявляла, як сильно емоції можуть впливати на твої фізичні відчуття як спортсмена. З цієї причини Пекін, мабуть, був однією з найскладніших Паралімпіад.
Ми можемо допомогти Україні різноманітними способами, бути частиною єднання та відбудови. Це дуже важливо для людей.
Є чимало турнірів, особливо в лижному спорті, які проходять з українським прапором. І це лише незначна частина тих дій, які показують нашу солідарність.
Сподіваюся, що більше людей зрозуміють: необов’язково жертвувати кошти, щоб допомогти. Є чимало різних способів того, як ви можете проявити свою солідарність з Україною, а також продемонструвати свою підтримку та переконатися, що їхні історії та те, що там відбувається, поширюються та бачать у всьому світі».
На Паралімпіаді-2026 в Італії Оксана теж встигла кілька разів висловити підтримку Україні – у тому числі коли раділа за золото Тараса Радя. Хоч той і обігнав її нареченого 🙂
«Це неймовірно, – казала Мастерс. – Дуже рада, що Тарас Радь виграв золото. Думала, що якщо не мій наречений Аарон [Пайк, який посів шосте місце], то я б хотіла, щоб на вершині був Тарас.
Гадаю, для мене це так особливо, бо саме з України розпочалася моя подорож, все моє життя. Я – українка, тож технічно на подіумі у цьому класі було дві українські душі.
Від [допуску РФ та Білорусі] боляче. Ви знаєте, спортсмени дуже далекі від прийняття таких рішень. Простіше кажучи, нам доводиться просто ставати на старт і змагатися. Для мене вихід на старт означає значно більше. Це битися за Україну, це мати прапор США та українську душу.
Це нечесно. Я з не згодна з поверненням Росії та Білорусі, але за що рада – що Тарасу вдалося потрапити на вершину подіуму».
«З часом зір зник, стріляю на звук»: історія паралімпійського чемпіона Олександра Казіка
Фото: матеріал «Радіо Свобода», hopeandhomes.org.ua, Buda Mendes/Getty Images, Marco Mantovani/Getty Images
